Він висловлювався точно, але не як фахівець, а послуговуючись суто ямайськими уявленнями та словами. Зокрема, говорив, що рослини «борються» та «лякаються»; нічних метеликів називав «кажанами» і плутав поняття «любити» та «подобатися».
Розповідаючи усе це, час од часу вітально махав рукою людям, які зустрічались їм дорогою, і ті у відповідь кивали йому, називаючи на ім’я.
— Здається, ти знаєш тут усіх, — зауважив Бонд, коли водій «розбухлого» автобуса з написом «Романтичний» на лобовому склі кілька разів привітно посигналив, побачивши Кворрела.
— Три місяці я щодня зустрічав із ним світанок, капітане, — відповів Кворрел. — І мандрував цим шляхом двічі на тиждень. Невдовзі й вас знатимуть усі в цій місцині. У них тут зірке око.
О пів на дванадцяту вони проминули порт Марія та з’їхали на вузеньку стежку, що вела у бухту Акул. За поворотом уся бухта відкрилась їм як на долоні. Бонд зупинив авто, й вони вийшли. Бухта вигиналася півмісяцем і була завширшки приблизно три чверті милі. Блакитна поверхня брижилася від легкого вітерцю, що дмухав із північного заходу — колиски пасатів, котрі зароджувалися за п’ять сотень миль звідси, в Мексиканській затоці, й уже звідтіля продовжували свої довгі мандри світом.
За милю від того місця, де вони стояли, великі буруни накочувалися на рифи відразу ж за межами бухти та позначали вузький прохід між ними, що був єдиним шляхом до місця стоянки. У центрі водяного півмісяця вивищувався на сто футів над водою острів Сюрпризів, і баранчики пінилися на східному його березі, в той час як із підвітряного боку море було спокійним.
Острів був майже круглої форми і виглядав, мов великий сірий торт, покритий зеленою цукровою глазур’ю на блакитній порцеляні тарелі.
Вони зупинилися за сотню футів вище від групи рибацьких хатинок, розташованих позаду облямованого пальмами берега бухти, і тепер були нарівні із зеленою верхівкою острова навпроти — приблизно за півмилі від нього.
Кворрел указав Бондові на прикриті пальмовим листям дахи глинобитних халупок у центрі острова, розкидані між деревами. Бонд уважно розглянув їх у бінокль Кворрела. Там не було помітно жодних ознак життя, за винятком тоненької цівочки диму, котру тут же відносив бриз.
Просто під їхніми ногами хлюпалася вода, що на тлі сліпучо-білого піску видавалася блідо-зеленою. За сотню ярдів звідси, біля краю рифів, що нерівною коричневою грядою виступали з моря, утворюючи широке півколо, було значно глибше, і вода тут виглядала темно-синьою. Потім вона знову ставала бірюзовою — з невеличкими ділянками лазурі й аквамарину. Кворрел сказав, що глибина у місці стоянки яхти — не менш як тридцять футів.
Зліва від них, у центрі західної межі бухти, за смужкою білого піску, розташовувалася, захована за деревами, їхня нинішня «військова база» — «Бо Дезерт». Кворрел детально описав її особливості, й Бонд кілька хвилин постояв, прикидаючи відстань між нею та місцем стоянки яхти «Секатур». Вона становила не менше трьохсот ярдів.
Загалом рекогносцирування зайняло не менше години, після чого, не заїжджаючи ні в селище, ні на «базу», вони, покружлявши, вибралися на головну дорогу.
Залишивши позаду чарівний маленький «банановий» порт Окабессу та проминувши Очо-Ріос із його новим величезним заводом бокситів, вони вирушили до бухти Монтеґо — за дві години їзди. На Ямайці був лютий — розпал туристичного сезону. Маленьке селище та розкидані на пляжі великі готелі буквально купались у грошах — бо це були ті чотири місяці, котрі годували острів упродовж усього року. Бонд із Кворрелом зупинилися в пансіонаті по той бік широкої бухти, пообідали і за полудневої спеки продовжили мандрівку до західного мису острова, до якого було щонайменше дві години їзди.
Тут, у цій сильно заболоченій місцевості, нічого не змінилося з часів Колумба, який зазвичай ставав на якір у бухті Манаті. Ямайські рибалки відібрали острів у індіанців племені араваків, але загалом враження було таке, наче час зупинився.
Бонд подумав, що це — найкрасивіше узбережжя, котре йому будь-коли щастило бачити: п’ять миль білосніжного піску поступово переходили у морські буруни, а стрункі пальми безладними граційними купками втікали аж за горизонт. Під пальмами, на рожевих насипах морських раковин, лежали перекинуті догори днищем сірі каное, а поміж усім цим курився димок із покритих пальмовим листям рибальських халупок, поставлених у тінистих місцях на межі боліт та пляжу.
