Стежка, невидима з острова навпроти, вивела їх до маленького відпочинкового будиночка. Після скромного умеблювання хатинки в бухті Манаті ванні кімнати й бамбукові меблі нового помешкання видавалися навіть розкішними, а строкаті циновки на підлозі загрубілі підошви Бонда сприймали як майже оксамитові.
Крізь планки жалюзі Бонд поглянув на садок, що пломенів яскраво-червоними квітами гібіскусу, бугенвілії107 і троянд, які вдалині увінчувалися маленьким півмісяцем білого піску, затіненим стовбурами пальм. Він присів на підлокітник крісла і поглядом помандрував далі — через блакитні смуги моря та коричневих рифів — аж до підніжжя острова. Верхню частину його прикривало розлоге листя пальм, але лінія вертикальних рифів виглядала в півтіні спекотного сонця сірою і важкодоступною.
Кворрел готував для них обід на примусі — аби не видно було диму. Після обіду Бонд придрімав, а тоді оглянув оснащення з Лондона, яке Стренґвейз переслав йому з Кінґстона. Зокрема, приміряв тонкий чорний гумовий водолазний костюм, який щільно облягав його — починаючи від тісно припасованого шолома з плексигласовим склом для очей і аж до чорних ластів на ногах. Костюм облягав його, мов рукавичка — тож Бонд подумки подякував відділу «Q» за тямущість.
Потім вони з Кворрелом протестували ще й кисневі балони, в кожному з яких було тисячу літрів кисню, спресованого під тиском двісті атмосфер, і Бонд вирішив, що сам механізм подачі повітря акваланга безвідмовний та простий у користуванні. На тій глибині, на якій він збирався працювати, запасу кисню мало вистачити йому майже на дві години.
У посилці були також нова потужна рушниця для підводного плавання — «Чемпіон» та кинджал «командос» — розробка Вілкінсона часів війни. І нарешті, в коробці з написом «Небезпечно!» передали важку магнітну міну — плаский конус із мідними втулками. Вона була так сильно намагнічена, що намертво прилипала до будь-якого металевого предмета. До міни додали дюжину тонких, схожих на олівці, запалів-детонаторів, і час вибуху можна було запрограмувати — від десяти хвилин до восьми годин. До неї долучено також ретельну інструкцію — чітку та просту, як і все у посилці. Там була навіть коробочка з амфетаміновими таблетками — для підвищення витривалості та для загострення відчуттів під час операції, а також чималий набір підводних ліхтариків, і серед них — мініатюрний, з променем, не товстішим за олівець.
Бонд із Кворрелом ретельно перебрали все, перевіривши стики і контакти, поки остаточно не переконалися, що все працює бездоганно. Стежкою поміж дерев Бонд спустився до води і все стояв та дивився на бухту, прикидаючи її глибину, подумки прокладаючи шлях до рифів і стежачи за місячною доріжкою на плесі, котра буде для нього єдиним дороговказом у цій небезпечній мандрівці.
О п’ятій Стренґвейз повідомив новину про прибуття яхти «Секатур».
— Вони вже пройшли митний контроль у порту Марія, — сказав. — І за десять хвилин прибудуть сюди. У «Містера Біґа» паспорт на ім’я Ґаллія; у дівчини — на ймення Лятрель: Сімони Лятрель. Усю подорож вона перебувала у своїй каюті в стані прострації, викликаному, як пояснив негр-капітан яхти, морською хворобою. Можливо, воно й так. На борту яхти — добра сотня порожніх ємностей для риб. А так — нічого підозрілого, і яхта без зауважень пройшла митний огляд. Спочатку я навіть хотів піднятися на її борт під виглядом митника, але подумав, що нехай усе триває якомога природніше. «Містер Біґ» сидів у каюті й читав, коли митники перевіряли його документи… То як спорядження?
— Чудове, — посміхнувся Бонд. — Гадаю, що операцію розпочнемо завтра. Сподіваюся хоч на якийсь вітер — інакше бульбашки повітря будуть дуже помітні на поверхні.
Зайшов Кворрел.
— Яхта саме минає рифи, капітане!
Вони підійшли якомога ближче до води, щоб роздивитися судно в бінокль.
Це була справді гарна яхта — чорна, із сірою надбудовою; сімдесяти футів у довжину, спроможна розвинути швидкість двадцять вузлів на годину. Бонд знав історію цього судна. Збудоване 1947 року для одного мільйонера, воно було оснащене двома дизельними двигунами «Дженерал моторз»; мало сталевий корпус і найсучасніші технічні штучки — з бездротовим телефонним зв’язком зі сушею і радіолокаційною системою «Декка». На салінгу майорів прапор торговельного флоту Великої Британії; на кормі виднілися «зірки й смуги» державного прапора США, і тепер яхта долала двадцятифутовий прохід між рифами зі швидкістю не більш як три вузли на годину.
Різко завернувши за риф, судно підійшло до підвітряної частини острова: впритул до нього, щоби пришвартуватися. Тієї ж миті троє негрів у грубих парусинових штанях зіскочили на скелясті сходи та вибігли на пристань, аби прийняти швартови. Кілька разів хитнувшись туди-сюди, яхта нарешті пристала до берега — якраз навпроти спостерігачів, і два якорі з гуркотом були закинуті поміж скель та коралів... Тепер судно було добре захищене навіть на випадок сильного північного вітру. Бонд прикинув, що під кілем було не менше двадцяти футів.
