– Ну, це, канєшно, в смислі переносном, як класик писав…[17] Знаєш, чому Брайан Епштейн свого часу успішно розкрутив Бітлів? Бо був педиком і безнадійно закохався в Джона Леннона. Ось і доклав максимуму зусиль, аби зробити з нього мегазірку на всі часи.
– Думаєш, Зима і Сонцева – такий самий випадок?
– Порівняння не дуже доречні, правда. Але аналогію провести можна. І взагалі, суть одна – кохання творить чудеса. Фраза закоцана, але правдива, нічого не скажеш. До речі, про кохання: у Наталки все ж таки була одна подружка. Тепер ось подумав – справді, для інтиму. Рая Лисиця, часто на майданчику в мене тусувалася. Не тільки коли кліпи Сонцевої знімали, взагалі – вона про шоу-біз для різних гламурних видань пише. Щось мене в ній завжди насторожувало, а коли вона вичисляла Сонцеву і наткнулася, як водиться, на церберу Наталку – все, наче щось перемкнуло. Кіно наше з тобою знімали, між іншим – на всіх епізодах, де потрібна була Сонцева і де за кадром завжди маячила Зима як персональний зброєносець, там же крутилася і Лисиця.
– Це ні про що не говорить.
– Так я ні про що і не говорю! Просто Рая Лисиця, так я собі думаю, знає про Наталку Зиму більше, ніж я. І якщо тебе цікавить особистість Зими, шерше ля фам, жінку шукай. У мене навіть десь її телефон у мобілці забитий…
Поки Барабаш шукав потрібний номер, я допив коньяк, запив його захололою кавою і про всяк випадок роззирнувся. Нічого, наша парочка не привертає зайвої уваги.
– Так, записуй, – режисер продиктував мені номер глянцевої журналістки на прізвище Лисиця, потім діловито промовив: – Якщо ти про все запитав, мені правда треба тікати. Хто б там не замовив для мене літак і чим би там не довелося займатися – без грошей у Криму точно не кинуть. Часи тепер не ті. А ще років п'ятнадцять тому, пам'ятаю, коли братки бабло відмивали…
– Ти знаєш про Анжелину заморочку? – перебив я Барабаша.
– Заморочку? – не зрозумів той.
– Вона відмовлялася співати на приватних вечірках. І навіть дуже закритих. А за це, як я знаю, платять на кілька порядків більше. Чому вона відмовлялася? Гроші не потрібні? Зима не радила? Голос боялася посадити чи зірвати, берегла його таким чином?
– Голос? – Роман реготнув, і тепер його реакція здалася справді щирою. – Вараво, ти дорослий мужик, а таке теля Боже! Який голос?
– Свій, – тепер я нічого не розумів. – Щось не так?
– Якраз усе так! Анжела Сонцева, чувак, ніде ніколи не співала наживо. Концерти – це все фанера, фонограма, хіба не знаєш? Америку відкрив?
Звичайно, я чув, що поп-співаки переважно співають під фонограму. Рокери навіть акції протесту влаштовують типу: «Живим звуком по фанері!» чи щось подібне. Газети про це пишуть, телевізор про це говорить, усі про це знають, ніхто нікого за руку не ловить, усіх це влаштовує. Але, але, але…
– Що значить – ніде і ніколи? Хто ж тоді співає?
– Ой, Вараво, пояснюю популярно і один раз. Є студії звукозапису. Співак зачиняється там і без зайвих вух записує пісню чи цілий альбом. Потім така фонограма здебільшого використовується під час концертів. Сам подумай: Сонцева в часи, коли в артистів починаються якраз жнива – курортний сезон там, вибори, збірні концерти, Новий рік, корпоративи, – виходить на сцену по кілька разів на день чи взагалі – за вечір чи ніч. Нехай один вихід вона ще відспіває вживу. Згоден – нехай два. Але так вона ризикує посадити голос. А голос цей, як ти сам чув, у дівчини достойний. Дає ж Господь таке одній людині: порцеляна замість голови, у цій порцеляні – дещиця мізків на кіло тирси, скажений передок і класнючий голос. Прямо джазовий, я б сказав. Не для попси – це вже мені повір. Правда, на джазі хрін заробиш, а на попсі піднімаються…
– Так що там із фанерою?
– А, дуже просто: всі виступи і всі концерти Анжела Сонцева працює під фонограму. І в цьому не одинока. На зйомках кліпу теж включається фонограма, під яку співачка не соромиться старанно розкривати рота. Потім відео монтується і зводиться під ту ж таки «фанерку». Не думав, Ігоре, що такі елементарні речі тебе здивують. Як справді співає Сонцева, бачило і чуло досить обмежене, як я собі думаю, коло людей.
Микола Бобров, продюсер. Наталя Зима, краща подруга і координатор.
Одного вбили. Друга зникла.
Мені потрібно знайти Раю Лисицю.
Думками я вже далеко від Роми Барабаша, тому розмова дуже швидко зіжмакується, і режисер, підхопивши сумку і залишивши на столі гроші за все, залишив мене за столиком самого.
На метро я доїхав до залізничного вокзалу.
