Увійшовши до Зул-Ба-Сера, молоде подружжя, зваживши на необхідність ощадити гроші, одразу попрямувало на нічліг до заїзду в одному зі скромніших кварталів. І там-таки тієї ночі Ілейт спіткав третій напад каталептичної недуги, від якої вона потерпала. Попередні два напади ставалися з нею ще до одруження з Фаріомом, і лікарі Зайлаку розпізнавали їхню істинну природу й умілим лікуванням полегшували її прояви, тож була надія, що недуга більше не проявиться. Цей третій напад, поза всяким сумнівом, був спричинений втомою й поневіряннями їхньої мандрівки. Фаріом був упевнений, що незабаром Ілейт отямиться, одначе місцевий лікар, якого поквапливо викликав хазяїн, наполіг на тому, що дівчина насправді померла, і, підкоряючись дивному законові міста Зул-Ба-Сер, негайно сповістив про неї жерцям Мордіґґіана. Несамовиті заперечення її чоловіка було цілковито зневажено.
Здавалося, була якась диявольська фатальність у всій тій низці випадків, унаслідок яких Ілейт, і досі жива, хоча через зовнішні прояви своєї хвороби достоту схожа на небіжчицю, потрапила в лабети відданих фанатиків того могильного бога. Не тямлячи себе од відчаю та люті, Фаріом у безцільному поспіху сягнисто крокував нескінченними звивистими й залюдненими вулицями, міркуючи про цей фатальний збіг обставин, і міркування ті заледве не доводили його до безуму.
Юнак простував далі і, йдучи, додавав до отриманих від господаря безвідрадних відомостей дедалі більше запізно пригаданих легенд, які він свого часу чув у Зайлаку. Воістину лихою та сумнівною була слава міста Зул-Ба-Сер, і чудувався Фаріом, як то він не згадав про неї раніше, і осипав себе чорними прокляттями за тимчасову, але фатальну забудькуватість. Краще б йому з Ілейт було загинути в пустелі, аніж увійти до широкої брами Зул-Ба-Сера, яка, згідно з міським звичаєм, повсякчас стояла відчинена, неначе роззявлена хижа пащека, готова проковтнути свою здобич.
Це було велике торговельне місто, до якого чужоземні мандрівці приїздили, проте воліли там не затримуватися через огидний культ Мордіґґіана, незримого пожирача мертвих, що, як вважалося, ділився своєю поживою із закутаними у покрови жерцями. Подейкували, що тіла небіжчиків по кілька днів лежать у темному храмі й не пожираються, допоки не почнуть розкладатися. І люди пошепки оповідали про речі, мерзенніші за некрофагію218, про блюзнірські обряди, що урочисто відправляли у склепах, які кишіли гулями, і про ті невимовні речі, що коїли з мерцями, перш ніж Мордіґґіан заявляв своє на них право. В усіх віддалених землях доля тих, хто помер у Зул-Ба-Сері, була жаскою приказкою та прокльоном. Але для мешканців міста, вихованих у вірі в огидного бога, усе це було лише звичним і очікуваним способом, у який вони позбувалися мерців. Завдяки цьому надзвичайно корисному божеству стали непотрібними гробниці, могили, катакомби, похоронні вогнища та інші подібні прикрості.
Фаріом із подивом побачив, що мешканці міста зайняті звичайнісінькими буденними клопотами. Повз проходили носильники з тюками усілякого хатнього начиння на плечах. Торговці сиділи навпочіпки коло своїх крамниць. На велелюдних базарах покупці голосно торгувалися з продавцями. У проймах дверей сміялися й теревенили жінки. Лише за їхніми пишними вбраннями червоної, чорної та фіолетової барв і за дивною грубуватою вимовою міг юнак відрізнити місцевий люд Зул-Ба-Сера від таких самих, як він, чужоземців. Морок нічного жахіття, що допіру огортав Фаріома, став помалу розвіюватися, вже не затьмарюючи юнакові враження, і поступово, мірою того, як він простував містом, повсюдні видовища буденного людського життя допомогли трохи угамувати його несамовиту бентегу та розпач. Ніщо не могло розсіяти того жаху, який сповнював юнака від думок про його втрату і про ту мерзенну долю, що загрожує Ілейт. Але зараз, із холодною розсудливістю, народженою у жорстокій скруті, Фаріом почав обмірковувати на перший погляд безнадійну справу порятунку дружини з храму богоподібного гуля.
Він прибрав спокійного вигляду та стишив гарячкову ходу, вдавши, що лінькувато походжає вулицями, аби ніхто не здогадався про те, які гризоти точили його зсередини. Прикидаючись, ніби зацікавився крамом продавця чоловічого вбрання, він втягнув торговця у розмову про Зул-Ба-Сер і тутешні звичаї та ставив йому такі запитання, які міг би поставити будь-який мандрівник із далеких країв. Торговець виявився охочим до розмови, тож невдовзі Фаріом довідався від нього про розташування храму Мордіґґіана, що стояв у самому серці міста. А ще юнак дізнався, що храм був повсякчас відчинений і що люди могли вільно пересуватися в його околицях. Одначе там не виконували жодних ритуалів поклоніння, за винятком тих потаємних обрядів, які відправлялися жрецтвом. Мало хто наважувавсь увійти до святилища через забобонну віру, немов усяка жива людина, яка вдереться до його мороку, вже незабаром повернеться до нього знову, цього разу — як пожива для бога.
