Трохи згодом Ґаспар отямився від холоду води, в якій він лежав. Його вбрання вже наполовину просякло нею, а тваниста сморідна калюжа, як виявив юнак вже за першим своїм порухом, була усього за якийсь дюйм від його рота. Десь у безпромінній ночі сієї підземної в’язниці вчувалося Ґаспарові безупинне монотонне крапання. Він насилу підвівся на ноги, переконався, що його кістки ще й досі неушкоджені, та взявся за обережні розвідини. Коли юнак поворухнувся, на його волосся та підняте обличчя впали бридкі краплі; ноги ковзалися та шубовскали у гнилій воді; до нього долинало сердите різке сичання, а зміїні кільця холодно ковзали його гомілками. Невдовзі Ґаспар прийшов до непотинькованої стіни і, ведучи кінчиками пальців по її поверхні, спробував визначити обшир кам’яного мішка.
Місце те було більш-менш кругле, не мало кутів, і юнак міг скласти лише приблизне уявлення про його обвід. Блукаючи отак, натрапив Ґаспар на спадисту купу каміння, що височіла понад водою навпроти стіни; і ось там, зваживши на відносну сухість і зручність, він вигідно вмостився, насамперед зігнавши звідти безліч ображених таким вивласненням плазунів. Скидалося на те, що сі створіння були неотруйними і, певно, належали до якогось виду вужів, а проте юнака щоразу проймав дрож, коли його торкалася їхня вогка й холодна луска.
Сидячи на купі каміння, перебирав Ґаспар подумки різноманітні жахи свого безмірно невтішного та безнадійного становища. Він вивідав неймовірну таємницю Ілурні, від якої холонуло на душі, немислимо страхітливий та блюзнірський задум Натаїра, одначе зараз він був ув’язнений у сій бридкій норі, мов у підземній могилі, у безоднях під заселеним пекельниками громаддям замку, і не міг навіть попередити світ про прийдешню загрозу.
За спиною юнака ще й досі висіла торбинка з їжею, з якою він вийшов із Війона, хоча нині й була торбинка та вже напівпорожня. Тоді, оглянувши себе, Ґаспар пересвідчився в тому, що поневолювачі не завдали собі клопоту забрати його кинджал. Гризучи у пітьмі скоринку черствої хлібини та погладжуючи долонею руків’я дорогоцінної зброї, шукав юнак бодай якоїсь шпарини у всеосяжному розпачі.
Не мав він, як виміряти ті чорні години, які плинули над ним із неквапністю тванистої річки, що повзе у сліпій тиші до підземного моря. Тишу тую порушувало хіба невпинне крапотіння води. Певно, вона жебоніла з якихось гірських струмків, які протікали у глибинах пагорба і забезпечували замок водою у давноминулі дні. Та з часом звук тих крапель став підозріло одноманітним і навіював напівзатьмареній юнаковій свідомості думки про безрадісне і безнастанне хихотіння незримих бісенят. Врешті-решт через цілковите тілесне виснаження Ґаспар провалився у тривожний, сповнений страхітливих видінь сон.
Прокинувшись, не відав він, чи ніч панує нині у сьому світі темряви, а чи вже день, адже кам’яний мішок по вінця заповнювала та сама застояна пітьма, чию незмінність не порушував ані промінь, ані мерехтіння світла. Лише почавши тремтіти, усвідомив Ґаспар, що на нього повіяло стійким протягом: вологим, нездоровим повітрям, немовби, поки він спав, забуті сонцем підземелля зненацька пробудилися до якогось таємничого життя і тепер дихають просто на нього. Дотепер не зауважував він того протягу, аж ось зараз, через сей неясний натяк, неждана надія заскочила юнака зненацька та збурила його заціпенілий мозок. Очевидно, була якась підземна розколина або ж прохід, що через них повітря проникало до темниці, й розколина ся видавалася Ґаспарові місцем, яке цілком могло правити за вихід із кам’яного мішка.
Підвівшись на ноги, Ґаспар непевною ходою попростував навпомацки в тому напрямку, звідки струменів протяг. Він перечепився через щось, що хруснуло та зламалося під його закаблуками, й насилу зміг юнак утриматися на ногах і не впасти долілиць у тванисту калюжу, повну змій. Та не встиг він ані роздивитися тієї несподіваної завади на шляху, ані рушити полапцем далі, як почув над головою різкий скреготливий звук, і крізь відкритий отвір до кам’яного мішка впав мерехтливий сніп жовтого світла. Засліплений тим сяйвом, поглянув Ґаспар догори й побачив десь за десять чи дванадцять футів над собою круглу діру, крізь яку додолу простяглася темна рука з палахкотливим смолоскипом. А ще крізь ту діру на тонкій мотузці спустили донизу кошик, у якому лежав буханець черствого хліба та пляшка вина.
Ґаспар узяв хліб та вино, і кошик потягли нагору. Одначе, перш ніж смолоскип прибрали, а плиту повернули на місце, юнакові вдалося-таки похапцем оглянути свою в’язницю. Як він і припускав, місце його ув’язнення мало нерівну округлу форму і десь п’ятнадцять футів у поперечнику. Предметом же, через який він перечепився, виявився людський скелет, який лежав наполовину на купі каміння, а наполовину — у брудній воді. Від часу він став брунатним і зогнив, а його вбрання вже дуже давно розкисло та розлізлося на клапті рідкої плісняви.
