— Ти прийшла сюди й упала зі сходів, — сказав він розважливим голосом, ніби очікуючи, що вона погодиться з ним. — Ґамаш може запідозрити, але більше ніхто не запідозрить. Пітер ніколи не запідозрить мене, я буду тим, хто втішатиме його у втраті. Усі знають, що я добра людина. І я справді добрий. Це не враховується.
Він відвернувся від неї і пішов до дерев’яних сходів; ліхтарик кидав на брудну підлогу фантастичні тіні.
— Електрику вимкнули, ти спіткнулася й упала. Зараз я просто лагоджу сходинки. Старі хиткі сходинки. Багато років просив маму відремонтувати їх, але вона була надто скупою, щоб розлучитися з грошима. Тепер ти розплачуєшся за це дорогою ціною. На щастя, якщо Ґамаш не повірить, я залишив досить доказів, щоб Пітеру висунули звинувачення. Не сумніваюсь, що зараз на тобі багато волокон із його піджака. Ти, напевне, теж трохи навіть вдихнула. Вони знайдуть їх під час розтину. Ти допоможеш засудити власного чоловіка.
Клара розгойдалася, щоб сісти. Вона бачила Бена, який працював на сходах. Вона знала, що у неї є лічені хвилини, можливо, миті. Вона щосили розтягнула мотузку, що зв’язувала її зап’ястя. На щастя, Бен зв’язав руки неміцно. Він, мабуть, не хотів залишити синці, але це означало, що вона могла хоча б рухати зап’ястями.
— Що ти там робиш?
Бен спрямував світло на Клару, яка відкинулася назад, щоб заховати свої рухи.
Її спина прихилилася до стіни, і щось тернулося об її волосся і шию. А потім зникло. О, Господи. Свята Матір Божа. Щойно світло повернулося до сходинок, Клара несамовито запрацювала, відчайдушно прагнучи швидше втекти від змій, ніж від Бена. Вона чула, як вони ковзають, рухаючись уздовж балок і вентиляційних шахт. Нарешті її руки вивільнилися, і вона поповзла в темряву.
— Кларо? Кларо! — Світло, немов у лихоманці, спалахувало то тут, то там. — Я не маю на це часу.
Бен зійшов зі сходів і гарячкувато кинувся шукати. Клара відступала все далі й далі в підвал, на запах гнилі. Щось черкнулося об щоку, потім упало їй на ногу. Вона прокусила губу, намагаючись не закричати; металевий присмак крові допомагав їй зосередитися. Вона із силою штурхонула ногою й почула м’який глухий звук — здається, нога поцілила в сусідню стіну.
Ґамаш, Бовуар і Пітер побігли будинком Джейн, але Ґамаш знав, що її там не буде. Коли з Кларою мало статися щось погане, то не тут.
— Вона в Гедлі, — сказав Ґамаш, прямуючи до дверей. Щойно він вийшов, повз нього пролетів Бовуар, а за ним і Пітер. Вони мчали крізь бурю до будинку з гостинними вогнями, а їхні кроки лунали тупотом диких коней.
Клара чула шум і не розуміла, чи то Кайла, розлючена Кайла, чи її власне перелякане дихання, чи стукіт крові у вухах. Здавалося, весь будинок над нею здригався і стогнав. Вона затамувала подих, але її тіло благало про кисень, і за мить вона була змушена захекати.
— Я почув! — Бен розвернувся, але зробив це так швидко, що не втримав ліхтарик, і той вискочив у нього з руки і впав, двічі вдарившись об землю. Після першого удару ліхтарик відскочив від підлоги і його світло вдарило прямо в обличчя Клари. Другий удар занурив підвал у цілковиту пітьму.
— Дідько, — просичав Бен.
«О боже, о боже!» — думала Клара. Запала повна, абсолютна темінь. Клара застигла, скам’яніла. Праворуч від себе вона почула якийсь рух. Цього було досить, щоб рушити з місця. Вона тихо, повільно поповзла вліво, намацуючи основу грубої кам’яної стіни, шукаючи камінь, трубу, цеглу, будь-що. Окрім… Клара обхопила його рукою, а воно, своєю чергою, скрутилося й зімкнулося навколо Клари. Клара судорожно жбурнула його в темряву й почула, як воно відскочило від протилежної стіни.
— А ось і я, — прошепотів Бен. Коли він озвався, Клара зрозуміла, що в темряві сама підповзла до нього. Бен був від неї за крок, але він так само нічого не бачив. Вона присіла навпочіпки й завмерла, чекаючи, що його руки схоплять її, натомість почула, як він рушив в інший бік. До кинутої змії.
— Де вона? — з мольбою в голосі запитав Пітер.
Вони обшукали будинок Бена і знайшли лише калюжу. Тепер Пітер ходив колами по вітальні Бена, наближаючись дедалі ближче до Ґамаша, який нерухомо стояв у центрі.
— Заспокойтеся, будь ласка, містере Морров.
Пітер зупинився. Слова були сказані м’яко і владно. Ґамаш дивився перед собою. Несамовита буря, що розігралася за вікнами, і Пітерів жах, який заполонив кімнату, заважали Ґамашу зосередитися.
Клара знала, що у неї є два шанси, і зараз її становище було краще, ніж кілька хвилин тому. Їй потрібно було знайти сходи, або знайти зброю й дістатися до Бена раніше, ніж він дістанеться до неї. Вона знала Бена. Він був сильний, але повільний. Це не дуже тішило, бо перегони були малоймовірними, та це було хоч щось.
