— Саме про це я хотіла поговорити. Пам’ятаєш, як Джейн описала той жахливий сміх, коли хлопці кинули гній в Олів’є та Ґабрі? — Пітер кивнув. — Я чула подібний сміх сьогодні вранці, на громадських зборах. Це був Андре. Ось чому мені довелося підійти до їхнього столика, щоб він знову засміявся. І він засміявся. Єдине, що я скажу про Йоланду та Андре, — це те, що вони передбачувані.
— Але, Кларо, Андре — дорослий чоловік, він не був одним з тих хлопчиків у масках.
Клара чекала. Зазвичай Пітер не був таким тупим, тож за ним було цікаво спостерігати. Його насуплені брови врешті-решт прояснилося.
— Це був син Андре, Бернар.
— Молодчина!
— Джейн помилилася, це були не Філіпп, Ґас і Клод. Одного з них там не було, але Бернар був.
— Мені розповісти старшому інспектору Ґамашу? Чи, може, він подумає, що я наговорюю на Йоланду? — запитала Клара.
— Яка різниця? Ґамаш повинен знати.
— Добре. Я зайду до бістро сьогодні вдень, коли він буде там, як обіцяв.
Клара підняла палицю й кинула її, сподіваючись, що Люсі побіжить її шукати. Але та не побігла.
Крофти на угоду пристали. У них дійсно не було вибору, і тепер вони разом із Ґамашем, Бовуаром і Ніколь спускалися вузькими сходами. Усюди панував порядок, підвал не був схожий на численні заплутані лабіринти, які Ґамашу доводилося бачити й через які так часто доводилося продиратися. Коли він звернув на це увагу, Крофт пояснив:
— Прибирати підвал — один із обов’язків Філіппа. Ми робили це разом кілька років, але на його чотирнадцятий день народження я сказав, що тепер це все на ньому.
Потім Крофт додав, можливо, усвідомлюючи, як це прозвучало:
— Це був не єдиний його подарунок на день народження.
Протягом двадцяти хвилин двоє чоловіків методично обшукували приміщення. Потім, серед лиж, тенісних ракеток і хокейних ключок на стіні, наполовину прихований воротарськими щитками, вони знайшли сагайдак. Обережно знявши його з гачка за допомогою однієї з тенісних ракеток, Бовуар зазирнув усередину. П’ять старих дерев’яних мисливських стріл. Чого не було в сумці, так це жодної павутинки. Цей сагайдак нещодавно звідси виносили.
— Чий він, пане Крофт?
— Він належав моєму батькові.
— Тут лише п’ять стріл. Так і має бути?
— Таким він потрапив до мене. Батько, напевне, загубив одну.
— Але ж ви казали, що це рідко трапляється. Здається, ви казали, що мисливці майже ніколи не гублять стріл.
— Це правда, але «майже ніколи» і «ніколи» — дві різні речі.
— Дозвольте?
Бовуар передав йому тенісну ракетку з підвішеною до неї сумкою зі стрілами. Ґамаш підняв ракетку якомога вище і примружив очі, щоб роздивитися кругле шкіряне дно старого сагайдака.
— Маєте ліхтарик?
Метью зняв з гачка яскраво-жовтий ліхтарик «Eveready»[64] і простягнув його Ґамашеві. Ґамаш увімкнув ліхтарик і побачив шість невиразних точок на дні сагайдака. Він показав їх Бовуару.
— Донедавна тут було шість стріл, — сказав Бовуар.
— Донедавна? Звідки ви знаєте, інспекторе?
Слухаючи, як Метью Крофт намагався залишитися незворушним, Ґамаш співчував чоловікові. Щоб контролювати себе, той усе сильніше й сильніше стискав кулаки. Стискав так міцно, що його руки вже злегка тремтіли, а голос підвищувався.
— Я знаюся на шкірі, містере Крофт, — збрехав Бовуар. — Це тонка теляча шкіра, яку використовують, бо вона еластична й водночас міцна. Ці стріли, як я припускаю, є мисливськими, — Крофт знизав плечима. — Такі стріли можна зберігати в цьому сагайдаку зі шкіряним дном вістрям донизу: вони і не затупляться, і не проб’ють дно. Ба більше, — і в нашому випадку це дуже важливо, пане Крофт, — на шкірі не залишиться жодних ознак вмісту. Вона настільки еластична, що повільно повернеться до своєї початкової форми. Ці шість цяток — сліди від шістьох наконечників стріл. Але стріл лише п’ять. Як це можливо?
Тепер Крофт мовчав, міцно стиснувши щелепи.
Бовуар передав тенісну ракетку й сагайдак Ніколь, звелівши тримати їх, поки він і Ґамаш продовжують пошуки. Тепер Крофт приєднався до своєї дружини, і пліч-о-пліч вони чекали, готові до будь-якого розвитку подій. Наступні пів години двоє чоловіків провели вдвох, обшукуючи підвал дюйм за дюймом. Вони вже майже здалися, коли Бовуар підійшов до печі. Опинившись там, він фактично наступив на нього. Лук лежав практично на видноті, а поруч — сокира.
Було отримано ордер на обшук, і ферму Крофта обшукали від горища і сараю до курника. Філіппа знайшли в його спальні; він сидів у навушниках, підключених до портативного CD-плеєра фірми Sony. Бовуар перевірив зольник під дров’яною піччю і знайшов металевий наконечник стріли, обвуглений, але все ще цілий. Від цього відкриття ноги Метью Крофта підкосилися, і він опустився на холодну бетонну підлогу, туди, де не існувало жодних віршів. Нарешті йому було завдано удару, якому поезія зарадити не могла.
Бовуар домовився, щоб усі речі, які вони зібрали, доправили до лабораторії в поліції Монреаля. Тепер команда знову сиділа в камінній залі.
— Що нам робити з Крофтами? — запитала Лакост, потягуючи почетверену каву з Тім Гортонз.
