Запитання зависло в повітрі, наче земля перестала обертатися. Він невблаганно наближався до цього питання, і Крофти, певне, це розуміли. Бовуар не мав на меті захопити їх зненацька — не через делікатність до їхніх батьківських почуттів, а тому що хотів, аби вони відчували, як це запитання наближається до них здалеку, і мусили чекати й чекати. Доки їхні нерви не витримають. Доки вони удвох не почнуть жадати й боятися цієї миті.
— Їх тут немає, — мовила Сюзанна, пригубивши чашку.
Бовуар чекав, не відриваючи від неї погляду.
— Коли у вас святковий обід з нагоди Дня подяки?
Від швидкої зміни теми Сюзанна Крофт аж роззявила рота, наче він раптово перейшов на поросячу латину. Іякогоней обідувей[62].
— Перепрошую?
— Я помітив у себе вдома одну цікаву річ — запах індички стоїть протягом двох днів. Потім, звісно, ми з дружиною готуємо суп наступного дня, і запах супу так само відчувається в будинку. Він глибоко вдихнув, а потім повільно-повільно обвів поглядом чисті кухонні столи.
— Ми збиралися святкувати День подяки вчора, у неділю, — сказав Метью, — але через новини про міс Ніл вирішили скасувати обід.
— Узагалі? — недовірливо запитав Бовуар.
Ґамаш занепокоївся, чи не переборщив Бовуар, але Крофтам було не до критичного осмислення його слів.
— Де Діана, місіс Крофт?
— Вона в подруги. У Ніни Левек.
— А Філіпп?
— Його тут немає, я ж казала вам. Він пішов. Я не знаю, коли він повернеться.
«Гаразд, — подумав Бовуар, — жарти скінчилися».
— Місіс Крофт, за хвилину ми збираємося піти з вашим чоловіком подивитися на луки та стріли. Я хотів би, щоб тим часом ви над дечим поміркували. Нам треба поговорити з Філіппом. Ми знаємо, що він був причетний до інциденту з послідом у Трьох Соснах і що міс Ніл його впізнала.
— Не він один, — кинула вона зухвало.
— Два дні потому вона померла. Нам треба з ним поговорити.
— Він аж ніяк цього не стосується.
— Я дуже хочу вірити, що ви говорите це щиро. І, можливо, ви маєте рацію. Але чи ви вважали, що він здатен напасти на двох чоловіків у Трьох Соснах? Ви справді добре знаєте свого сина, місіс Крофт?
Він зачепив за живе, але це було очікувано. Не тому, що Бовуару було добре відомо, що відбувається в родині Крофтів, а тому, що він знав: усі батьки підлітків побоюються, що в їхній сім’ї живе чужинець.
— Якщо ми не зможемо поговорити з вашим сином до того, як підемо, ми отримаємо ордер на арешт і доправимо його до поліцейського відділку в Сен-Ремі для допиту. Тут або там, але до кінця дня ми з ним поспілкуємося.
Старший інспектор Ґамаш спостерігав за всім цим і розумів, що вони повинні якось потрапити до того підвалу. Ці люди щось або когось приховували. І що б це не було, воно в підвалі. «І все ж дивно», — подумав Ґамаш. Він міг би заприсягтися, що Метью Крофт був спокійним і поводився природно на зборах у церкві. А от Сюзанна Крофт була дуже засмучена. Тепер вони обоє засмучені. Що ж сталося?
— Пане Крофт, чи можемо ми зараз побачити луки і стріли? — запитав Бовуар.
— Як ви смієте… — Крофт тремтів від люті.
— «Смію», «не смію» тут ні до чого. — Бовуар пильно подивився йому в обличчя. — На сьогоднішній ранковій зустрічі старший інспектор Ґамаш чітко дав зрозуміти, що абсолютно всім доведеться відповідати на неприємні запитання. Це ціна, яку ви заплатите, щоб з’ясувати, хто вбив міс Ніл. Я розумію ваш гнів. Ви не хочете, щоб усе це травмувало ваших дітей. Але, чесно кажучи, я думаю, вони вже травмовані. Я даю вам вибір. Ми можемо поговорити з вашим сином тут, а можемо поговорити з ним у відділку в Сен-Ремі.
Бовуар зробив паузу. І витримував її. А подумки підбивав Ніколь запропонувати печиво. Нарешті він продовжив.
— Коли трапляється насильницька смерть, правила нормального життя не діють. Ви двоє і ваша родина — одні з перших постраждалих. Я чудово усвідомлюю, що ми робимо, і ми намагаємося робити це якомога безболісніше. — Метью Крофт обурено сплюнув. — Саме тому я запропонував вам вибір. А тепер покажіть нам луки і стріли, будь ласка.
Метью Крофт глибоко вдихнув:
— Сюди.
— Він вивів їх із кухні на захищену москітною сіткою веранду.
— Місіс Крофт, — покликав Ґамаш і просунув голову назад на кухню саме тоді, коли Сюзанна Крофт крокувала до дверей підвалу, — чи не могли б ви приєднатися до нас, будь ласка?
Плечі Сюзанни Крофт поникли.
— Он там, — це була вся поштивість, на яку спромігся Метью Крофт.
— То рекурсивний, то блоковий, а то стріли.
— Це єдині ваші луки? — запитав Бовуар, узявши в руки стріли й відзначивши, що вони були для спортивної стрільби.
— Так, — відповів Крофт без вагань.
Вони були саме такими, як їх описували, тільки трохи більшими. Бовуар і Ґамаш підняли кожен лук по черзі. Луки були важкі, навіть простий рекурсивний.
— Чи не могли б ви натягнути тятиву на рекурсивний лук? — попросив Бовуар.
Метью взяв рекурсивний лук, узяв довгу тятиву з петлями на обох кінцях, поставив «палицю» між ноги й став згинати лук донизу, поки тятива не дістала маленького жолобка на верхньому розі лука. Ґамаш бачив, що це потребувало неабиякої сили. І ось перед ними вже був лук Робін Гуда.
— Дозвольте?
