Ґамаш знав, що різних форм набуває не лише страх, а й відвага.
Ґамаш, Бовуар і Крофт сиділи в маленькій білій кімнаті для допитів у відділку поліції Сен-Ремі. На металевому столі, що розділяв їх, стояла тарілка з бутербродами з шинкою і кілька банок безалкогольних напоїв. Крофт нічого не їв. Так само як і Ґамаш. Бовуар не витримав і повільно, ніби його шлунок не видавав того ниючого звуку, що заповнював кімнату, узяв половинку розрізаного навскіс бутерброда й неквапливо відкусив.
— Розкажіть нам, що сталося минулої неділі вранці, — попросив Ґамаш.
— Я прокинувся рано, як завжди. У неділю Сюзанна відсипається. На кухонному столі я залишив дітям сніданок, а потім пішов. На полювання з луком.
— Ви ж казали, що більше не полюєте, — зауважив Бовуар.
— Я збрехав.
— Навіщо йти до лісу за школою?
— Не знаю. Напевне, тому що там завжди полював мій батько.
— Ваш батько курив сигарети без фільтра й тримав ваш дім за молочну ферму. А ви — ні, — сказав Ґамаш. — Ви довели, що не є рабом батькових звичок. Має бути інша причина.
— Та ні, немає. Це був День подяки, і я сумував за ним. Я взяв його старий лук і його старі стріли й пішов на його старі мисливські угіддя. Щоб відчути себе ближче до нього.
— І що сталося?
— Я почув звук, доносився він з поміж дерев, було схоже на оленя. Щось рухалося повільно й обережно. Ніби навшпиньки. Так ходять олені. Тож я натягнув лук і, щойно з’явилися обриси, я вистрілив. З оленями треба бути швидким, бо найменший шурхіт може їх злякати.
— Але то був не олень.
— Ні. То була міс Ніл.
— Як вона лежала?
Крофт устав, витягнув руки й ноги, широко розплющив очі.
— Що ви зробили?
— Я підбіг до неї, але побачив, що вона мертва. Тож я запанікував. Я знайшов стрілу, підняв її і побіг до вантажівки. Я кинув усе до кузова й поїхав додому.
— Що сталося потім?
З досвіду Бовуара допит полягав у тому, щоб лише запитувати: «Що сталося потім?» — й уважно вислуховувати відповідь. Головним було слухати.
— Я не знаю.
— Що ви маєте на увазі?
— Я нічого не пам’ятаю після того, як сів у вантажівку й поїхав додому. Але хіба цього не досить? Я вбив міс Ніл. Це все, що вам потрібно знати.
— Чому ви не прийшли до поліції?
— Ну, я не думав, що ви дізнаєтеся. Тобто в лісі повно мисливців, мені не вірилося, що ви прийдете до мене. А коли ви з’явилися, я не хотів знищувати старий батьків лук. Він багато для мене значить. Наче батько все ще в будинку. Коли я зрозумів, що його треба позбутися, було вже запізно.
— Ви б’єте свого сина?
Крофт здригнувся, наче обурений, але нічого не сказав.
— Я сидів у вас на кухні сьогодні вранці й сказав вам, що, на нашу думку, міс Ніл убив Філіпп. — Ґамаш нахилився вперед так, що його голова нависла над бутербродами, але він дивився лише на Крофта.
— Чому ви не зізналися тоді?
— Я був надто приголомшений.
— Ну ж бо, містере Крофт. Ви чекали на нас. Ви знали, що покажуть аналізи. І все ж тепер ви кажете, що збиралися дати заарештувати свого сина за злочин, який скоїли самі? Я не думаю, що ви на таке здатні.
— Ви навіть не уявляєте, на що я здатен.
— Мабуть, це правда. Я маю на увазі, якщо можна бити свого сина, то можна зробити все, що завгодно.
Ніздрі Крофта роздулися, а губи стиснулися. Ґамаш підозрював, що, якби Крофт насправді був жорстоким, він зараз замахнувся б на нього.
Вони залишили Крофта сидіти в кімнаті для допитів.
— Що скажеш, Жане Ґі? — запитав Ґамаш, коли вони опинилися у приватному кабінеті начальника відділку.
— Я не знаю, що й думати, сер. Це зробив Крофт? Розповідь Філіппа не позбавлена логіки. Це можливо.
— Ми не знайшли жодних слідів крові Джейн Ніл у вантажівці Крофта чи машині місіс Крофт. Його відбитків пальців ніде немає.
— Так, але Філіпп сказав, що він був у рукавичках, — перебив Бовуар.
— Не можна одночасно бути в рукавичках і випускати з лука стрілу.
— Він міг одягнути їх після того, як вистрілив, коли побачив, що накоїв.
— Отже, йому вистачило розуму вдягнути рукавички, але не вистачило, щоб зателефонувати в поліцію і визнати нещасний випадок? Ні. На папері це має сенс. Але в реальному житті такого не буває.
— Я не згоден, сер. Поміж іншого, ви завжди вчили мене, що ми ніколи не можемо знати, що відбувається за зачиненими дверима. Що насправді відбувається в будинку Крофта? Так, Метью Крофт справляє враження вдумливої та розсудливої людини, але ми не раз переконувалися: в очах сторонніх людей саме такий вигляд і мають кривдники. Вони мусять. Це їхній камуфляж. Метью Крофт цілком може бути насильником.
Бовуару здавалося нерозумним читати Ґамашу лекції про те, чого він сам навчився від нього, але він вважав, що їх не зайве повторити.
— А як же публічні збори, коли він виявився таким корисним? — запитав Ґамаш.
— Зарозумілість. Крофт сам визнає: він не очікував, що ми його знайдемо.
— Вибач, Жане Гі. Я просто не вірю в це. У нас немає проти нього абсолютно ніяких фізичних доказів. Лише звинувачення дуже злого підлітка.
— Його син із синцем.
— Так. І синець точнісінько як у тебе.
— Але ж він раніше стріляв із лука. Крофт казав, що тільки новачки отримують такі синці.
