Мішель Бребо вже був близький до того, щоб зробити це одного разу, після справи Арно. Його власне начальство наказало йому відсторонити Ґамаша, знову ж таки за непокору. Ця справа ледь не поставила хрест на їхніх кар’єрах, і неприємний шлейф тих подій все ще тягнувся за Ґамашем. Тоді, на думку Бребо, Ґамаш теж помилявся. Усе, що йому треба було зробити, — це промовчати: їхнє начальство ж не пропонувало відпустити злочинців. Якраз навпаки, зовсім навпаки. Але Ґамаш кинув виклик владі. Хотів би він знати, чи Ґамаш справді вважав справу Арно закінченою.
Бребо ніколи не думав, що йому доведеться це зробити:
— Ти відсторонюєшся від роботи на тиждень, без збереження заробітної плати. Упродовж цього часу відбудеться дисциплінарне слухання. Не вдягай спідниці.
— Дякую за пораду.
—
Приголомшити Жана Ґі Бовуара було не просто, утім, його розмова з суперінтендантом мала саме такий ефект. Ґамаш усвідомлював, що дуже дбає про Бовуара, як про сина, але молодий чоловік ніколи не виявляв до нього жодних почуттів, окрім тих, що існують між молодшим і шанованим старшим. Цього було досить. Але тепер Ґамаш побачив глибину болю Бовуара від того, що йому доводиться це робити, і сприйняв це як великий дар. Дар знати, що про нього дбають навзаєм.
— Це правда?
Ґамаш кивнув.
— Це моя провина? Тому що я заперечив вам? Який дурень! Чому я просто не тримав рота на замку? — Бовуар сновигав по маленькому офісу, як леопард у пастці.
— Причина не в тобі. Ти все зробив правильно. Єдине, що ти міг зробити. Як і я. Як і суперінтендант Бребо, якщо вже на те пішло.
— Я думав, він ваш друг.
— Так і є. Слухай, не переживай через це. Коли я телефонував суперінтенданту, я знав, що йому доведеться це зробити. Перед цим я зателефонував Рейн-Марі, щоб обговорити це з нею.
Бовуар відчув укол, крихітну точку болю, через те, що старший інспектор радився з дружиною, але не з ним. Він знав, що це нерозсудливо, але почуття часто нерозсудливі. Саме тому він намагався їх уникати.
— Коли вона сказала «зроби це», я зателефонував йому з чистою совістю. Я не можу заарештувати Метью Крофта.
— Що ж, якщо ви не можете, то і я не можу. Я не буду робити брудну роботу за Бребо.
— Суперінтенданта Бребо, а робота це твоя. Що я чув сьогодні вдень? Маячню від адвоката диявола? Ти ж знаєш, як я це ненавиджу. Говори те, що справді думаєш, не грай у позірні недалекі ігри розуму. То так і було? Прийняв інший бік, як у якійсь пустопорожній підлітковій інтелектуальній грі?
— Ні, не так. Я дійсно вважаю, що це зробив Метью Крофт.
— То заарештуй його.
— Це ще не все.
Тепер Бовуар мав справді нещасний вигляд.
— Суперінтендант Бребо наказав мені забрати ваш значок і пістолет.
Це шокувало Ґамаша. Якби він продумав усі наслідки до кінця, він би не здивувався, та він цього не очікував. Він відчув, як стиснувся його шлунок. Власна реакція приголомшила його. Він мусив би подумати, чому так сталося, і, на щастя, мав час на роздуми — у нього попереду була довга дорога додому.
Ґамаш опанував себе, засунув руку до нагрудної кишені й витягнув звідти свій значок і посвідчення. Потім зняв кобуру з ременя.
— Мені шкода, — прошепотів Бовуар.
Ґамаш швидко оговтався, але не настільки, щоб приховати свої почуття від Бовуара. Забираючи речі шефа, Бовуар згадав одну з багатьох істин, яких його навчив Ґамаш. Від Матвія, 10:36.
Похорон Джейн Ніл, дівиці з села Три Сосни в окрузі Сен-Ремі, провінції Квебек, відбулися за два дні. Дзвони
І ось люди зібралися, щоб офіційно попрощатись із Джейн Ніл. Серед них був і Арман Ґамаш, він приїхав автівкою з Монреаля. Це була приємна перерва у його вимушеній бездіяльності. Він попростував крізь натовп, через парадний вхід до маленької церкви, й опинився в темряві всередині. Ґамашу завжди здавалося парадоксальним, що церкви були похмурими. Після сонячного світла потрібно було близько хвилини, щоб очі пристосуватися до темряви. І навіть тоді Ґамаш ніколи не відчував себе як удома. Церкви були або великими печеристими данинами не стільки Богові, скільки багатству і привілеям громади, або суворими, холодними данинами аскетизмові.
Ґамаш із задоволенням ходив до церкви, бо йому були до вподоби церковна музика, краса церковної мови й тиша. Але ближчим до Бога він почувався у своєму «вольво». Помітивши в натовпі Бовуара, він помахав йому рукою і попрямував до нього.
— Я сподівався, що ви будете тут, — сказав Бовуар. — Вам буде цікаво почути, що ми заарештували всю родину Крофтів разом із їхніми тваринами.
— Вигадали варіант «про всяк випадок».
— До біса влучно, напарнику!
Ґамаш не бачив Бовуара відтоді, як поїхав удень у вівторок, але кілька разів вони спілкувалися телефоном. Бовуару хотілося тримати Ґамаша в курсі подій, а Ґамаш волів переконатися, що Бовуар знає, що він не тримає на нього образи.
