— Я гадаю, що є підстави серйозно розглянути питання про порушення справи проти Метью Крофта за вбивство Джейн Ніл. — Говорячи це, Бовуар дивився на Ґамаша. Ґамаш кивав головою. — Ми маємо свідчення Філіппа, — продовжував Бовуар, — які відповідають усім доказам, і ми маємо вагомі непрямі докази того, що для вбивства потрібен вправний мисливець із луком, яким Філіпп не був. Крофт чудово описав сцену, навіть показав нам, як Джейн Ніл лежала. І він знав про оленячу стежку. Усього цього в поєднанні із зізнанням Крофта цілком вистачає, щоб висунути звинувачення.
Метр Коен відправила до рота виделку з гіркою салату «Цезар».
— Я перегляну ваші звіти й повідомлю своє рішення після обіду.
Дорогою до відділку Бовуар намагався вибачитися перед Ґамашем за те, що заперечив йому.
— Не треба мені поблажливого ставлення, — засміявся Ґамаш, опускаючи руку на плече Бовуару. — Я радий, що ти висловив свою думку. Я просто роздратований, що ти навів такі сильні аргументи. Мадам Коен, швидше за все, погодиться з тобою.
Ґамаш мав рацію. Коен зателефонувала з Ґренбі о 15:30 і наказала Ґамашу заарештувати Крофта і звинуватити його в ненавмисному вбивстві, утечі з місця злочину, перешкоджанні слідству та знищенні доказів.
— Господи, вона направду висуває проти нього обвинувачення, — прокоментував Бовуар.
Ґамаш кивнув і попросив Бовуара на кілька хвилин залишити його наодинці в кабінеті начальника.
Здивований, Бовуар вийшов. Арман Ґамаш зателефонував додому й поговорив із Рейн-Марі, а потім зателефонував своєму шефові, суперінтенданту Бребо.
— Облиш, Армане, ти, мабуть, жартуєш.
— Ні, суперінтенданте. Я серйозно. Я не заарештую Метью Крофта.
— Послухай, це не тобі вирішувати. Невже мені треба розповідати тобі, як працює система? Ми проводимо розслідування й отримуємо докази, передаємо їх прокурорам, і вони вирішують, кому пред’являти звинувачення. Це не твоя парафія. Ти отримав вказівки, виконуй їх, заради бога.
— Метью Крофт не вбивав Джейн Ніл. Немає жодного доказу, що він це зробив. Є лише звинувачення явно неврівноваженого сина і його власне зізнання.
— Що тобі ще потрібно?
— Коли ти розслідував справу серійного вбивці в Броссарі, ти заарештував усіх, хто зізнавався?
— Це інша справа, і ти це знаєш.
— Ні, не знаю, суперінтенданте. Ті люди, які зізналися, заплуталися, вони задовольняли якусь незрозумілу власну потребу, хіба не так?
— Так, — насторожено погодився Мішель Бребо.
Він ненавидів сперечатися з Арманом Ґамашем, і не тільки тому, що вони були друзями. Бребо знав, що Ґамаш людина вдумлива й має свої переконання. «Але він не завжди має рацію», — сказав собі Бребо.
— Зізнання Крофта не має сенсу. Я думаю, що це його форма самопокарання. Він заплутався і йому боляче.
— Бідна дитина!
— Ні, я не кажу, що це благородно чи привабливо. Але це по-людськи. І ми не повинні йому вірити тільки тому, що він благає про покарання.
— Ти лицемірна шельма. Читаєш мені лекції про мораль у роботі поліції. Я дуже добре знаю, у чому полягають наші функції. Ти ж сам хочеш бути поліцейським, суддею і присяжними водночас. Якщо Крофт цього не робив, його відпустять. Довірся системі, Армане.
— Він навіть не постане перед судом, якщо наполягатиме на цьому безглуздому зізнанні. І навіть якщо його, врешті-решт, звільнять… Ми з вами знаємо, що відбувається з людьми, заарештованими за злочин. Особливо за насильницький злочин. На них тавро до кінця життя. Незалежно від того, скоїли вони цей злочин чи ні. Ми завдамо Метью Крофту рани, яка залишиться з ним назавжди.
— Ти помиляєшся. Він сам собі її завдає.
— Ні, він кидає нам виклик. Підштовхує нас до цього. Але ми не повинні реагувати. Ось що я хочу сказати. Поліція, як і уряд, має бути вище цього. Те, що нас провокують, не означає, що ми повинні діяти.
— То що ти хочеш сказати, старший інспекторе? Відтепер ти будеш заарештовувати людей, тільки коли будеш переконаний в обвинуваченні? Ти ж раніше заарештовував людей, які, як з’ясувалося, не скоювали злочину. Не далі як торік, пам’ятаєш справу Ґаньє? Ти заарештував дядька, але виявилося, що винний племінник?
— Так, я помилився. Але я вважав, що то зробив дядько. То була помилка. То зовсім інша справа. А це — свідомий арешт того, хто, як я вважаю, не причетний до злочину. Я не можу на таке піти.
Бребо зітхнув. Він знав з першої хвилини цієї розмови, що Ґамаш не змінить своєї думки. Але він мусив спробувати. Справді, таких у’їдливих треба ще пошукати!
— Знаєш, що мені доведеться зробити?
— Знаю. І я готовий до цього.
— Тож у покарання за непокору ти пройдешся поліцейським управлінням у формі сержанта Лакруа, домовилися?
Ме Лакруа була величезною черговою сержанткою, яка керувала на вході до управління, наче Будда, у якого все пішло шкереберть. А спідниця від поліцейського однострою, що була на кілька розмірів замала для неї, лише додавала безглуздості її вигляду.
Ґамаш розсміявся, уявивши цю картину.
— Пропоную тобі угоду, Мішелю. Якщо ти знімеш із неї цю форму, я її одягну.
— Не зважай! Гадаю, мені доведеться тебе відсторонити.
