— Тренере, — промовила Аннабет, — це сталося випадково. Ми розмовляли і заснули.
— До того ж, — додав Персі, — ви зараз нагадуєте Терміна.
Хедж зіщулився.
— Це образа, Джексоне? Тому що я... я тебе зараз самого екстерміную, юначе!
Персі намагався не розсміятись.
— Цього більше не трапиться, тренере! Обіцяю. До речі, хіба нам не потрібно ще дещо обговорити?
Хедж лютував.
— Гаразд! Але я за тобою спостерігаю, Джексоне! А щодо тебе, Аннабет Чейз, я гадав, що хоч у тебе є почуття...
Джейсон прокашлявся.
— То хапайте собі їжу, і нумо починати.
Збір нагадував військову нараду, на яку прихопили пончики. З іншого боку, у Таборі Напівкровок усе найважливіше обговорювали у кімнаті дозвілля за столом для настільного тенісу з крекерами й сирним соусом, тож Персі почувався, наче вдома.
Він розповів друзям про свій сон — про велетнів-близнюків, які готували для них прийом у підземному паркінгу з купою ракетних установок, про Ніко ді Анжело, ув'язненого в бронзовому глеку, який повільно вмирав від удушення із зернятами граната біля ніг.
Хейзел ледве помітно схлипнула.
— Ніко... о, боги. Зерна.
— Ти знаєш, що це за зерна? — поцікавилася Аннабет.
Хейзел кивнула.
— Він показував їх мені одного разу. Вони із саду нашої мачухи.
— Вашої ма... а-а, — промовив Персі. — Тобто Персефони.
Персі одного разу зустрічався із дружиною Діда. Її важко було назвати привітною чи життєрадісною. А ще він бував у її підземному саду — моторошному місці, сповненому кришталевих дерев та криваво-червоних і примарно-білих квітів.
— Зерна — це останнє спасіння, — промовила Хейзел, вочевидь, хвилюючись, бо все столове срібло почало рухатись до неї. — Їх можуть їсти тільки діти Аїда. Ніко завжди тримав зерна при собі про всяк випадок. Але, якщо він справді ув’язнений...
— Велетні намагаються нас заманити в пастку, — продовжила Аннабет. — Вони впевнені, що ми спробуємо його врятувати.
— Що ж, тоді вони мають рацію! — Хейзел огледіла всіх за столом, її впевненість, вочевидь, згасала. — Чи не так?
— Так! — заволав тренер Хедж з повним ротом серветок. — Адже нам доведеться битися, так?
— Авжеж, ми йому допоможемо, Хейзел, — промовив Френк. — Але скільки в нас часу до... Я хотів запитати, скільки ще Ніко протримається?
— Одне зернятко на день, — нещасно промовила Хейзел. — Якщо він порине, у смертельний транс.
— Смертельний транс? — Аннабет нахмурилась. — Звучить не зовсім приємно.
— Це допомагає йому заощаджувати кисень, — продовжила Хейзел. — Як зимова сплячка або кома. Одне зерно здатне підтримувати його організм один день. Ледве здатне.
— А в нього залишилося п’ять, — промовив Персі. — Це п’ять днів, включно із сьогодні. Велетні, напевно, навмисне так спланували, щоб ми прибули першого липня. Якщо припустити, що Ніко ховають десь у Римі...
— У нас обмаль часу, — підсумувала Пайпер. Вона поклала руку на плече Хейзел. — Ми його знайдемо. Принаймні, тепер ми знаємо, що означають рядки пророцтва. «Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ!» Прізвище твого брата — ді Анжело. Анжело — це «янгол» італійською.
— О, боги, — пробурмотіла Хейзел. — Ніко...
Персі витріщився на пончик із варенням. Його стосунки з Ніко ді Анжело були непростими. Хлопчина одного разу обманом затягнув його в палац Аїда, що скінчилось для Персі ув’язненням у клітці. Здебільшого Ніко приставав на бік хороших хлопців. І, без сумнівів, він не заслуговував померти від удушення в бронзовому глеку. До того ж Персі було нестерпно дивитися на страждання Хейзел.
— Ми врятуємо його, — пообіцяв він. — Ми мусимо. Пророцтво мовить, що він — ключ до вічної смерті.
— Саме так, — підбадьорливо промовила Пайпер. — Хейзел, твій брат вирушив на пошуки Брами Смерті в Підземному царстві, правильно? Напевно, він знайшов її.
— І він розкаже нам, де вона, — додав Персі, — і як її зачинити.
Хейзел глибоко вдихнула.
— Так. Це добре.
— Е-е... — Лео засіпався в кріслі. — Одне питаннячко: велетні очікують, що ми це зробимо? Отже, ми прямуємо в пастку?
Хейзел глянула на Лео такими очима, наче він сказав щось образливе.
— У нас немає вибору!
— Зрозумій мене правильно, Хейзел! Просто твій брат Ніко... Він знав про обидва табори, так?
— Ну, так.
— Він був і там, і там, але не сказав жодній зі сторін.
Джейсон випростався. Його обличчя спохмурніло.
— Ти хочеш дізнатися, чи можна йому довіряти? Мене це теж цікавить.
Хейзел звелася на ноги.
— Не можу в це повірити! Він мій брат. Він повернув мене з Підземного царства. Ви не хочете йому допомогти?
Френк поклав руку їй на плече.
— Ніхто цього не каже. — Він люто подивився на Лео. — І
Лео кліпнув очима.
— Я просто маю на увазі, що...
— Хейзел, — промовив Джейсон. — Лео порушує слушне питання. Я пам’ятаю Ніко з Табору Юпітера. Тепер з’ясовується, що він також бував у Таборі Напівкровок. Це здається трохи підозрілим. Чи знаємо ми, кому він насправді відданий? Нам просто потрібно бути обачнішими.
Руки Хейзел затремтіли. Срібна тарілка піднялася в повітря, зі свистом пролетіла повз ліве вухо дівчини й вдарилася об стіну, розкидавши навсібіч омлет.
