Дістатися туди виявилося легше, ніж очікувалось. Утрьох вони зайшли до президентської бібліотеки (що виявилась Центром Картера) і запитали у працівників, чи не можуть ті викликати їм таксі або хоча б підказати, де знаходиться найближча автобусна зупинка. Персі міг покликати Пірата, але після вчорашньої халепи йому поки що не дуже хотілося просити у пегаса допомоги. Френк не хотів ні на кого перетворюватись. Та Персі, певною мірою, навіть сподівався подорожувати, як звичайний смертний (що траплялося нечасто!).
Одна з бібліотекарок, яку звали Естер, наполягла на тому, що підвезе їх особисто. Вона була такою люб’язною, що Персі навіть почав уважати її за замасковане чудовисько, але Хедж зупинив його і сказав, що жінка пахне, як звичайна людина.
— З ноткою квіткових пелюсток, — промовив він. — Гвоздика. Троянда. Смакота!
Вони втиснулися у величезний чорний «каділак» Естер і поїхали до центру. Жіночка була такою крихітною, що ледве щось бачила з-за керма, але їй це, начебто, не заважало. Вона впевнено маневрувала в потоці автівок і розважала хлопців розповідями про шалені родини Атланти: про старих власників плантацій, про засновників «Кока-Коли», про відомих спортсменів і журналістів. Вона здавалась настільки обізнаною в усьому, що Персі вирішив випробувати свою вдачу.
— E-e, тож, Естер, — промовив він, — от вам важче запитання. Солона вода в Атланті. Що перше спадає на думку?
Літня жіночка захихотіла.
— Ох, солоденький. Це ж легко. Китові акули! Френк з Персі обмінялися поглядами.
— Китові акули? — збентежено перепитав Френк. — В Атланті такі водяться?
— В акваріумі, солоденький, — відповіла Естер. — Відоме місце! Просто в центрі міста. Ви хочете туди?
Акваріум. Персі замислився. Що забув античний бог моря в акваріумі в Джорджії? Хлопець гадки не мав, але жодних інших зачіпок у них не було.
— Так, — відповів Персі. — Ми саме туди й збиралися.
Естер висадила їх біля головного входу, де вже вишикувалася черга. Вона наполягла на тому, щоб вони про всяк випадок записали номер її мобільного телефону, а ще взяли гроші на зворотну дорогу до Центру Картера і банку консервованих персиків, які, невідомо чому, лежали у неї в багажнику. Френк засунув банку в рюкзак і подякував Естер, яка вже кликала його «синком», а не «солоденьким».
Коли вона поїхала, Френк промовив:
— Усі в Атланті такі люб’язні?
Хедж рохнув.
— Сподіваюсь, що ні. Як мені з ними битись, якщо вони такі люб’язні? Ходімо натовчемо пики китовим акулам! Вони здаються небезпечними!
Персі тільки тепер спало на думку, що їм доведеться заплатити за вхід і стояти в черзі за купою родин та гуртами дітлахів з літніх таборів.
Подивившись на школярів у кольорових футболках різноманітних таборів, Персі стало дещо сумно. Просто зараз він мав би перебувати в Таборі Напівкровок, улаштовуватись у своєму будиночку на літо, учити новачків битись на мечах на арені, улаштовувати розіграші для інших вожатих. Ці дітлахи й гадки не мали, наскільки шаленим може бути літній табір.
Він зітхнув.
— Що ж, гадаю, доведеться стояти в черзі. Хтось має гроші?
Френк перевірив кишені.
— Три денарії з Табору Юпітера. П’ять канадських доларів.
Хедж поплескав себе по шортах і щось дістав.
— Три четвертаки, два дайми, гумка і... Овва! Шматок селери.
Він почав чавкати селерою й приглядатися до грошей та гумки, так наче вони могли стати наступними.
— Чудово, — промовив Персі.
Його власні кишені були порожніми, якщо не зважати на ручку-меч Анаклузмос. Він обмірковував, як би їм прокрастися всередину, аж раптом підійшла жінка у блакитно-зеленій сорочці з написом «Акваріум штату Джорджія» і широко їм усміхнулась.
— Ох, високоповажні відвідувачі!
У неї були рум’яні щоки з ямочками, окуляри з товстими дужками, скоби на зубах і дві чорняві кіски. Тож попри те, що їй, швидше за все, було під тридцять, вона нагадувала школярку-ботаніка — начебто й мила, але водночас дещо дивна. Окрім футболки з написом «Акваріум штату Джорджія» на жінці були чорні широкі штани й чорні тенісні туфлі. Вона весь час підстрибувала на місці, наче не могла втримати в собі всю свою енергію. На її бейджі було написано «Кейт».
— Бачу вашу оплату, — промовила вона. — Чудово!
— Що? — запитав Персі.
Кейт загребла три денарїї з Френкової долоні.
— Так, цього вистачить. Сюди!
Вона крутнулась і побігла до головного входу.
Персі поглянув на тренера Хеджа й Френка.
— Пастка?
— Швидше за все, — відповів Френк.
— Вона не смертна, — промовив Хедж, понюхавши повітря. — Мабуть, якийсь демон із Тартару, який їсть козлів і вбиває напівбогів.
— Не сумніваюсь, — погодився Персі.
— Круто, — ошкірився Хедж. — Ходімо.
Кейт без проблем провела їх повз чергу всередину.
— Сюди, — жінка широко всміхнулась Персі. — Це неймовірна виставка. Ви не пошкодуєте. До нас так рідко навідуються високоповажні гості.
— Е-е, ви маєте на увазі напівбогів? — поцікавився Френк.
Кейт пустотливо йому підморгнула й приклала палець до губ.
— Отже, тут мешканці холодних вод: пінгвіни, білуги тощо. А тут... ну, це, як самі бачите, риба.
