— Ти...
Хейзел тупнула ногою й стрімголов вибігла з обідньої зали.
— Хейзел! — кинув навздогін Лео. — Ох, трясця. Мені слід...
— Ти достатньо накоїв, — гаркнув Френк.
Він підвівся, щоб піти за дівчиною, але Пайпер помахом руки попросила його почекати.
— Облиш її, — порадила вона, а потім з осудом поглянула на Лео та Джейсона. — Хлопці, це було жорстоко.
Джейсон здавався ошелешеним.
— Жорстоко? Я просто намагався бути обачливим.
— Її брат умирає, — промовила Пайпер.
— Я піду переговорю з нею, — наполіг Френк.
— Ні, — відрізала Пайпер. — Дай їй охолонути. Довірся мені в цьому. Я перевірю, як вона.
— Але... — Френк пихкав наче роздратований ведмідь. — Гаразд. Я почекаю.
Зверху щось задзижчало, наче величезне свердло.
— Це Фестус, — промовив Лео. — Я залишив його на автопілоті, але ми, певно, уже наближаємося до Атланти. Мені доведеться піднятись туди... Якщо ми знаємо, куди сідати.
Усі поглянули на Персі.
Джейсон здійняв брову.
— Ти — капітан солоних вод. Є якісь ідеї у фахівця?
«Це заздрість у його голосі? — подумав Персі. — Може, Джейсон таємно сердиться через двобій у Канзасі?» Джейсон жартував на цю тему, але Персі здавалося, що вони обидва приховують деяку образу. Не можна так просто нацькувати двох напівбогів одне на одного і не дати їм з’ясувати, хто з них сильніший.
— Не певен, — визнав він. — Десь у центрі, на висоті. Щоб було добре видно місто. Можливо, парк, де багато дерев? Неправильно саджати корабель посеред міста. Сумніваюсь, що навіть Туман здатен приховати щось настільки велике.
Лео кивнув.
— Буде зроблено.
Він помчав угору сходами.
Френк знову вмостився у крісло, але досі не заспокоївся. Персі співчував йому. Під час подорожі на Аляску він бачив, як зближуються Френк і Хейзел. Персі знав, як сильно Френк прагне захистити її. А ще він помітив, як погрозливо друг дивиться на Лео. Мабуть, не завадило б забрати його з корабля на деякий час?
— Коли ми сядемо, я піду на розвідку Атлантою, — промовив Персі. — Мені не завадить твоя допомога, Френку.
— Тобто знову перетворитися на дракона? Якщо чесно, Персі, мені не дуже хочеться весь похід бути летючим таксі.
— Ні. Я хочу, щоб ти був зі мною, бо в тобі тече кров Посейдона. Можливо, ти допоможеш мені з’ясувати, де знайти солону воду. До того ж, ти вправний боєць.
Це начебто трохи поліпшило Френків настрій.
— Ну, гаразд.
— Чудово, — промовив Персі. — Потрібно взяти ще одного. Аннабет...
— О, ні! — гаркнув тренер Хедж. — Юна пані, ви відсторонені.
Аннабет витріщилась на нього так, наче той заговорив іноземною мовою.
— Перепрошую?
— Ви з Джексоном нікуди не підете разом! — наполіг Хедж і з викликом зиркнув на Персі. — З Френком і паном Джексоном піду я. Решта, охороняйте корабель і пильнуйте, щоб Аннабет більше не порушила жодного правила!
«Оце так пощастило, — подумав Персі. — Суто чоловіча прогулянка з Френком та кровожерливим сатиром у пошуках солоної води в місті, що не має виходу до моря».
— Це, — сказав він уголос, — буде так весело!
Персі піднявся на палубу й промовив:
— Овва!
Вони приземлились на верхівці лісистого пагорба. Ліворуч з-за сосон виднівся комплекс будівель, схожий на музей чи університет. Знизу простягалося місто: безмежне павутиння автомагістралей, залізничних колій, будинків і зелених лісосмуг, над якими здіймалися купки брунатних і сріблястих хмарочосів.
— Ох, гарне місце, — тренер Хедж вдихнув свіже ранкове повітря. — Чудовий вибір, Вальдезе!
Лео знизав плечима.
— Я просто обрав високий пагорб. Он там — президентська бібліотека. Принаймні, так уважає Фестус.
— Кому до цього діло! — гаркнув Хедж. — Ви знаєте, що сталося на цьому пагорбі? Френку Чжане, кому-кому, а тобі слід знати!
Френк здригнувся.
— Мені?
— Тут стояв син Ареса! — обурено крикнув Хедж.
— Я — римлянин... Син Марса, узагалі-то.
— Байдуже! Знакове місце в Американській громадянській війні!
— Я взагалі-το канадець.
— Яка різниця! Генерал Шерман, лідер Союзу. Він стояв на цьому пагорбі й дивився, як палає Атланта. Він проклав руйнівний шлях звідси аж до самого моря. Палив міста, грабував, мародерствував — оце був напівбог!
Френк відступив від сатира.
— Ну, гаразд.
Персі не дуже переймала історія, але він хвилювався: чи такий вибір місця посадки — не поганий знак? Наскільки йому було відомо, більшість громадянських війн починалася із суперечки між грецькими й римськими напівбогами. Зараз вони стояли там, де відбувалась одна з таких битв. Ціле місто, що зараз розкинулося під ними, колись зрівняли із землею за наказом дитини Ареса.
Деякі діти з Табору Напівкровок цілком були здатні виконати такий наказ. Клариса Ля Ру, наприклад, навіть не вагалася б. Але Персі не міг уявити, що на таку жорстокість спроможний Френк.
— Хай там як, — промовив Персі, — намагатимемося не спалити місто цього разу.
Тренер здавався розчарованим.
— Гаразд. Але куди вирушимо?
Персі вказав на центр міста.
— Коли є сумніви, починай зсередини.
