Як на працівника акваріума, вона, здавалось, небагато знала про маленьких рибок або не дуже ними цікавилась. Вони минули один величезний резервуар, сповнений тропічних видів. Коли Френк вказав на одну з риб і запитав, що воно таке, Кейт відповіла:
— А, то жовтенькі.
Вони пройшли повз подарункову крамницю. Френк уповільнився, щоб оглянути вітрину зі знижками на одяг та іграшки.
— Беріть, що забажаєте, — запропонувала йому Кейт.
Френк кліпнув.
— Справді?
— Авжеж! Ви ж високоповажний відвідувач!
Френк завагався. Але потім запхав кілька футболок у свій рюкзак.
— Чуваче, — промовив Персі, — що ти робиш?
— Вона сказала, що можна, — прошепотів Френк. — До того ж .мені потрібно більше одягу. Я не зібрав речей на довгу подорож!
Він додав до свого таємного запасу снігову кулю, що, на думку Персі, не дуже походила на одяг, а потім підняв плетений циліндр розміром із шоколадний батончик і скоса подивився на нього.
— Що це?
— Китайська пастка для пальців, — промовив Персі.
Френка, який був канадцем китайського походження, це, здається, образило.
— З якого дива оце — китайське?
— Не знаю, — відповів Персі. — Їх просто так називають. Типу жартівливий подарунок.
— Ходімо, хлопці! — покликала Кейт з протилежного кінця коридору.
— Потім тобі покажу, — пообіцяв Персі.
Френк запхав пастку в рюкзак. Вони пішли далі.
Кейт провела їх повз прозорий тунель. Над головою пропливали риби. Персі відчув, як у ньому прокидається позбавлений здорового глузду страх.
«Це тупо, — сказав він собі. — Я перебував під водою мільйон разів. І я навіть не у воді зараз».
«Справжня загроза — Кейт», — нагадав Персі собі. Хедж уже виявив, що вона не людина. Ця жіночка може будь-якої миті перетворитись на жахливе створіння й напасти на них. На жаль, Персі не знав, що можна зробити ще, окрім того, як удавати, ніби це справжня екскурсія, і чекати на появу морського бога Форкія, нехай вони й дедалі глибше заходили в пастку.
Вони зайшли до кімнати, пронизаної блакитним світлом. На зворотному боці скляної стіни містився найбільший акваріум, що тільки Персі доводилося бачити. Усередині вирувала купа величезних риб, включно з двома плямистими акулами, розміром з Персі кожна. Вони були гладкими й повільними. У роззявлених пащах зовсім не було зубів.
— Китові акули, — заревів тренер Хедж. — Час битися на смерть!
Кейт захихотіла.
— Глупий сатир. Китові акули мирні. Вони їдять тільки планктон.
Персі насупив брови. Звідки вона знає, що Хедж сатир? Тренер був одянений у штани і взутий у спеціальні черевики для копит, які зазвичай взували сатири, щоб не вирізнятися поміж смертних. Його роги приховувала бейсболка. Що частіше Кейт сміялася й що люб’язніше поводилась, то більше не подобалась Персі. Але тренер Хедж не здавався стурбованим.
— Мирні акули? — з огидою промовив тренер. — Який у цьому сенс?
Френк прочитав плакат біля резервуара.
— Єдині у світі китові акули в неволі, — задумливо прочитав він. — А це вражає.
— Так. Це ще маленькі, — промовила Кейт. — Бачили б ви моїх малят у дикій природі.
— Ваших малят? — перепитав Френк.
Судячи зі зловісного блиску в очах Кейт, зустрічатись із цими
— Кейт, — промовив він, — ми шукаємо одного хлопця... тобто бога, на ім’я Форкій. Ви його знаєте?
Кейт фиркнула.
— Знаю його? Він мій брат. До нього ми й ідемо, дурники! Справжня виставка за цією стіною.
Вона вказала на дальню стіну. Тверда чорна поверхня вкрилась брижами й показався новий тунель, що вів крізь яскраво освітлений пурпуровий резервуар.
Кейт неквапливо пройшла всередину. Персі найменше хотілось іти за нею, але якщо Форкій справді перебував на іншому боці й мав інформацію, що допоможе їм у породі... Персі глибоко вдихнув і пішов за друзями в тунель.
Щойно вони зайшли, тренер Хедж присвиснув.
— Оце вже цікаво.
Над ними ширяли різнокольорові медузи розміром з відро для сміття, кожна із сотнями щупальців, схожих на шовковистий колючий дріт. У щупальцях однієї з них заплуталась десятифутова паралізована риба-меч. Медуза повільно стискала здобич своїми кінцівками.
Кейт променисто всміхнулась Хеджу.
— Бачите? Забудьте про китових акул! І тут ще стільки всього є.
Кейт провела їх у ще більшу кімнату, оточену численними акваріумами. На одній стіні сяяв червоний напис: «СМЕРТЬ У МОРСЬКИХ ГЛИБИНАХ! Показ за підтримки пончиків “Чудо-Юдо”».
Персі довелося прочитати вивіску двічі через свою дислексію, а потім ще двічі, щоб запевнитись у прочитаному.
— «Чудо-Юдо»?
— О, так, — відповіла Кейт. — Один з наших акціонерів.
Персі напружено глитнув. Його останній досвід з пончиками «Чудо-Юдо» був не дуже приємним. З ним були пов’язані голови змій, що плювались кислотою, багато криків і гармата.
