Руфус витягнув руку вперед.
— Обід.
Хейзел з минулого не заперечувала. Вона передала йому брезентовий пакет так, наче це було вже традицією.
Декілька старших дівчат підбігли подивитися на виставу. Одна гигикнула до Руфуса.
— Не варто тобі цього їсти, — застерегла вона. — Швидше за все, там отрута.
— Маєш рацію, — промовив Руфус. — Твоя відьма-мати це приготувала, Левек?
— Вона не відьма, — пробурмотіла Хейзел.
Руфус впустив пакет на землю і наступив на нього, розчавивши вміст своєю босою ногою.
— Можеш забирати назад. Але я хочу діамант. Чув, що твоя мамця здатна діставати їх із повітря. Дай мені діамант.
— Немає у мене діамантів, — відповіла Хейзел. — Забирайся геть.
Руфус підняв кулаки. Лео достатньо часу провів у суворих школах та дитячих притулках, тож добре відчував, коли починаються неприємності. Йому закортіло втрутитися і допомогти Хейзел, але він був лише привидом. До того ж, усе це вже трапилося десятки років тому.
Тоді на залите сонячним світлом подвір’я, спотикаючись, вийшов інший хлопчина.
Лео забув, як дихати. Хлопець виглядав точнісінько як і він.
— Бачиш? — поцікавилася Хейзел-привид.
Несправжній Лео був такого самого зросту, як і Лео Звичайний, — іншими словами, він був коротуном. У ньому відчувалась така сама непосидючість — він стукав пальцями по штанях, пригладжував білу бавовняну сорочку і поправляв жокейський кашкет на кучерявому брунатному волоссі. («Серйозно, — подумав Лео, — якщо ти низького зросту і не жокей, тобі не слід носити жокейські кашкети».)
Несправжній Лео мав таку саму бісівську посмішку, якою вітав себе Звичайний Лео щодня, коли дивився у дзеркало, — вираз обличчя, що змушував усіх вчителів миттєво викрикувати: «Навіть не думай про це!» і пересаджувати його на перший ряд.
Вочевидь, Несправжнього Лео щойно сварив учитель. Хлопець тримав картонний ковпак дурника[10] з відповідним написом «ДУРЕНЬ». Лео гадав, що таке можна побачити тільки в мультфільмах.
Він розумів, чому Несправжній Лео не надягнув його: виглядати як жокей — півбіди, але з цим ковпаком на голові він виглядав би як гном.
Коли з’явився Несправжній Лео, деякі дітлахи позадкували. Інші підштовхнули ліктем своїх приятелів і побігли до нього, наче в очікуванні якоїсь вистави.
Тим часом Руфус Пласкоголовий досі вимагав у Хейзел діамант і не помічав появи Несправжнього Лео.
— Ну, дівча! — Руфус нависав над Хейзел зі стиснутими кулаками. — Дай його мені!
Хейзел притулилась спиною до стіни. Раптом земля під її ногами розкололась з таким звуком, наче хруснула
— Га! — гаркнув Руфус, коли його побачив.
Він почав нахилятись, але Хейзел скрикнула: «Ні, будь ласка!» — так, наче щиро турбувалась за громилу.
І тоді підійшов Несправжній Лео.
«Зараз почнеться, — подумав Звичайний Лео. — Несправжній Лео покаже якийсь прийом джіу-джитсу в стилі тренера Хеджа і врятує Хейзел».
Але натомість Несправжній Лео приклав верхівку свого ковпака до рота, наче то був мегафон, і загорланив:
— СТОП!
Він сказав це так переконливо, що решта дітей миттю завмерла. Навіть Руфус випростався і розгублено відступив.
Один з малих хлоп’ят захихотів собі під ніс:
— Режисер Семі.
«Семі... — Лео затремтів. — Ким у біса був цей хлопчина?»
Семі, він же Несправжній Лео, підскочив до Руфуса, сердито розмахуючи ковпаком дурника.
— Ні, ні, ні! — заволав він, шалено махаючи вільною рукою в бік інших дітей, які скупчувалися, щоб подивитись на виставу.
Семі повернувся до Хейзел.
— Пані Ламар, ваші слова... — Семі роздратовано подивився навколо. — Сценаристе! Які слова у Геді Ламар?[11]
— «Ні, благаю, злодію!» — викрикнув один з хлопців.
— Дякую! — промовив Семі. — Пані Ламар, ви повинні були сказати: «Ні, благаю, злодію!» А ви, Кларку Гейбле...
Усе подвір’я вибухнуло сміхом. Кларк Гейбл — це, здається, актор старого кіно, але більшого Лео не пам’ятав. Вочевидь, думка про те, що Руфус Пласкоголовий може бути Кларком Гейблом дуже смішила дітей.
— Пане Гейбле...
— Ні! — крикнула одна з дівчат. — Нехай буде Гері Купером.
Ще більше сміху. Руфус виглядав так, наче ось-ось вибухне. Він здіймав кулаки, ніби збирався вдарити когось. Але хіба можна відлупцювати всю школу? Хлопчина, безперечно, дратувався від того, що з нього сміються, але його крихітний мозок не здатен був зрозуміти, що замислив Семі.
Лео з повагою кивнув. Семі дійсно був схожим на нього. Лео багато років вчиняв із задираками так само.
— Так! — владно загорланив Семі. — Пане Купере, ви повинні сказати: «О, але ж діамант мій, підступна ви моя голубонько!» І загребти діамант, от так!
— Семі, ні! — запротестувала Хейзел, але хлопець схопив камінець і сунув його до кишені одним швидким рухом.
Він накинувся на Руфуса.
— Я хочу емоцій! Я хочу, щоб панночки в залі непритомніли! Пані, пан Купер щойно змусив вас знепритомніти?
— Ні! — крикнули у відповідь кілька дівчат.
— От, бачите? — заволав Семі. — А тепер спочатку!
Він крикнув у ковпак дурника:
— Почали!
Руфус просто витріщався в порожняву, намагаючись отямитися. Він зробив крок до Семі й промовив:
— Вальдезе, я...
