— Дякую, — мляво відповіла Пайпер. — Як ви перемогли Мідаса?
Джейсон розповів їй.
Тренер фиркнув.
— Малий удає скромнягу. Бачила б ти його. Кі-я! Бах! Як бабахне блискавкою!
— Тренере, ви навіть цього не бачили, — сказав Джейсон. — Ви були надворі та їли газон.
Та сатир ще не договорив.
— А потім прийшов я зі своїм кийком, і ми запанували в тій кімнаті. Після цього я сказав йому: «Малий, я пишаюсь тобою! Якби ж ти ще попрацював над своїми біцепсами...»
— Тренере, — промовив Джейсон.
— Га?
— Замовкніть, будь ласка!
— Авжеж.
Тренер сів біля вогню й почав жувати свій кийок.
Джейсон поклав долоню на чоло Пайпер, щоб перевірити температуру.
— Лео, не підкинеш палива у вогонь?
— Буде зроблено.
Лео викликав декілька вогняних шарів розміром з бейсбольні м’ячі і кинув їх у багаття.
— У мене такий поганий вигляд? — затремтіла Пайпер.
— Та ні, — відповів Джейсон.
— Жахливий з тебе брехун, — промовила вона. — Де ми?
— Пік Пайкс, Колорадо.
— Але ж це скільки — п’ять сотень миль від Омахи?
— Щось типу того, — погодився Джейсон. — Я запряг грозових духів, щоб вони доставили нас так далеко. Їм це не сподобалось — тому полетіли трохи швидше, ніж хотілось, і ледь не врізались у гору, перш ніж мені вдалося сунути їх назад у рюкзак. Знову таке пробувати я не хочу.
— Чому ми тут?
Лео чмихнув носом.
— Я у нього те саме запитав.
Джейсон втупив очі в хуртовину, наче очікував щось побачити.
— Той блискучий слід, що ми бачили вчора... Він досі був у небі, хоч і сильно поблякнув. Я летів за ним, поки не загубив. А потім... якщо чесно, не знаю. Просто відчув, що це правильне місце для зупинки.
— Авжеж правильне. — Тренер Хедж виплюнув скалки від кийка. — Плавучий палац Еола мусить стояти на якорі над нами, на самій вершині. Це одна з його найулюбленіших пристаней.
— Можливо, через це. — Джейсон насупив брови. — Не знаю. Є ще щось...
— Мисливиці прямували на захід, — пригадала Пайпер. — Ти думаєш, вони десь поряд?
Джейсон потер руку, наче татуювання знову йому докучало.
— Не уявляю, як хтось міг би вижити на горі в таку погоду. Хуртовина просто шалена. Уже вечір перед сонцестоянням. Але нам нічого не залишалося, окрім як перечекати хуртовину тут, бо треба було дати тобі деякий час на відпочинок, перш ніж спробувати вирушити далі.
Йому не потрібно було її переконувати. Завивання вітру назовні лякало її, і вона не могла припинити тремтіти.
— Треба зігріти тебе. — Джейсон сів біля неї і дещо незграбно простягнув руки. — Е, ти не заперечуєш, якщо я...
— Та, мабуть, ні. — Пайпер намагалася здатися байдужою.
Він обійняв її, і вони присунулися до багаття. Тренер Хедж пожував кийок і виплюнув скалки у вогонь.
Лео дістав кухарське приладдя і почав смажити на залізній пательні котлети для бургерів.
— Отже, народе, оскільки ви пригорнулися одне до одного і приготувались до часу розповідей... є дещо, що я хочу вам розказати. На шляху до Омахи мені наснився сон. Його дещо важко було зрозуміти через перешкоди і втручання «Колеса Фортуни»...
— «Колесо Фортуни»? — Пайпер припустила, що Лео жартує, але, коли той відвів очі від бургерів, його обличчя виявилось убивче серйозним.
— Річ у тому, — сказав він, — що зі мною говорив мій татко Гефест.
Лео розповів їм про свій сон. У світлі вогнища, під завивання вітру, розповідь здавалась навіть більш моторошною. Пайпер уявила голос бога із радіоперешкодами, що попереджає про велетнів, синів Тартару, і про те, що Лео втратить деяких друзів на своєму шляху.
Вона намагалася зосередитися на чомусь приємному: обійми Джейсона, тепло, що повільно розходилось тілом, але страх не відступав.
— Я не розумію. Якщо напівбоги та боги повинні об’єднати зусилля для вбивства велетнів? Навіщо богам мовчати? Якщо ми потрібні їм...
— Ха! — сказав тренер Хедж. — Боги ненавидять відчувати потребу в людях. Їм подобається, коли потребують їх, але не навпаки. Справи мусять зовсім погіршитись, перш ніж Зевс визнає, що помилився, коли зачинив Олімп.
— Тренере, — промовила Пайпер, — це майже розумне зауваження.
Хедж образився.
— Що? Я взагалі-то розумний сатир! Не здивований, що ви, пиріжечки, не чули про Битву Велетнів. Боги не люблять про неї згадувати. Визнання того, що для перемоги над ворогом тобі потрібні смертні, — не кращий піар. Це просто ганьба.
— Однак річ не тільки в цьому, — промовив Джейсон. — Коли мені наснилась Гера в клітці, вона сказала, що Зевс поводиться занадто параноїдально навіть для нього. І те саме з Герою... вона говорила, що пішла до тих руїн через якийсь голос у голові. Що, коли хтось маніпулює богами, як Медея маніпулювала нами?
Пайпер здригнулася. У неї виникла така сама думка — що якась невидима сила керує всім за лаштунками і допомагає велетням. Можливо, ця сама сила інформує Енцелада про їх пересування і навіть збила їх дракона в небі над Детройтом. Можливо, це спляча Брудожінка Лео або якийсь інший її прибічник...
Лео поклав булочки для гамбургерів рум’янитись на пательні.
