Хлопчина був спритним. Він рубав наліво й направо, і Джейсону ледве вдавалось ухилятися від ударів. Голова Джейсона активно працювала — він аналізував схеми, вивчав Літів стиль, що цілковито складався з нападів, жодного захисту.
Джейсон контратакував, ухилився вбік і блокував удар. Літ, здавалось, був вражений, що його опонент досі живий.
— Що це за стиль? — проричав Літ. — Ти б’єшся не як грек.
— Підготовка легіонера, — сказав Джейсон, хоч і непевен був, звідки це знає. — Це римський стиль.
— Римський? — Літ знову ударив, а Джейсон відхилив його меч. — Що таке римський?
— Термінові новини, — відповів Джейсон. — Поки ти був мертвим, Рим переміг Грецію. І створив найвелич- нішу імперію всіх часів.
— Бути цього не може, — сказав Літ. — Ніколи про них не чув.
Джейсон обернувся на одній п’ятці, ляснув Літа в груди тупим кінцем списа і відкинув його до трону Мідаса.
— Ох, дорогенький, — промовив Мідас. — Літе?
— Усе добре, — буркнув Літ.
— Допомогли б ви йому підвестись, — сказав Джейсон.
Літ закричав:
— Тату, ні!
Запізно. Мідас поклав руку на синове плече, і раптом на троні вже сиділа золота статуя із розлюченим обличчям.
— Прокляття! — завив Мідас. — Це був підлий трюк, напівбоже. Ти поплатишся за це.
Він поплескав Літа по золотому плечу.
— Не хвилюйся, синку. Я віднесу тебе до ріки, щойно отримаю цей трофей.
Мідас ринувся вперед. Джейсон ухилився, хоч старий був не менш спритним за нього. А потім штовхнув у царя журнальний столик і звалив того з ніг, але, на жаль, ненадовго.
Тоді Джейсон глянув на золоту статую Пайпер. Злість охопила його. Він — син Зевса. Він не може підвести своїх друзів.
Джейсон відчув напругу в животі, різко впав повітряний тиск, так що аж затріщало у вухах. Мідас, певно, теж це відчув, тому що він, хитаючись, підвівся і схопився за свої ослячі вуха.
— Ох! Що ти виробляєш? — випалив він. — Тут моя сила нездоланна!
Прогуркотів грім. Назовні почорніло небо.
— Знаєте, яка ще є чудова властивість у золота?
Мідас здійняв брови, раптом зацікавлений.
— Ну?
— Це відмінний електропровідник.
Джейсон здійняв спис, і стеля вибухнула. Блискавка розколола дах, наче яєчну шкаралупу, з’єдналась із кінцем Джейсонового списа і вдарила в дивани, розірвавши їх на шмаття. З гуркотом повалились униз величезні уламки стелі. Заскрипіла люстра, зірвалась з ланцюга і притиснула волаючого Мідаса до підлоги. Скло миттю перетворилось на золото.
Коли гуркіт скінчився, у будівлю ввірвалась крижана злива. Мідас лаявся стародавньою грецькою, ув’язнений під вагою люстри. Дощ промочив усе і знову перетворив люстру на скляну. Пайпер і Лео також повільно перетворювалися разом із рештою статуй у кімнаті.
А потім навстіж відчинилися парадні двері,- і всередину ввірвався тренер Хедж. Його рот вкривали бруд, сніг і трава.
— Що я пропустив? — запитав він.
— Де ви були? — випалив Джейсон. У голові паморочилось від викликаної блискавки, і все, на що він був здатен, — це залишатися притомним. — Я кричав про допомогу.
Хедж відригнув.
— Ходив чогось перехопити. Вибач. Кого треба вбити?
— Тепер нікого! — сказав Джейсон. — Просто хапайте Лео. Я візьму Пайпер.
— Не залишайте мене отак! — попросив Мідас.
Навколо нього поверталися до життя статуї його жертв: дочка, перукар і безліч людей із розлюченими обличчями.
Джейсон схопив золотий рюкзак Пайпер і власні припаси. А потім кинув килимок на голову золотій статуї Літа з надією, що це перешкодить поверненню Женця людського до життя — принаймні поки те саме не зроблять жертви Мідаса.
— Забираймося звідси, — сказав Джейсон Хеджу. — Гадаю, цим хлопцям та дівчатам захочеться ближче поспілкуватися із царем.
Пайпер прокинулась із ознобом.
Їй наснився жахливий сон про старого з ослячими вухами, який ганявся за нею і кричав: «Ти — квач!» — Ох, боженько. — її зуби клацали. — Він перетворив мене на золоту.
— Але тепер усе гаразд. — Джейсон нахилився до Пайпер і підіткнув під неї ковдру, однак їй усе одно було так холодно, наче її обіймає Борей.
Вона кліпнула, намагаючись зрозуміти, де вони перебувають. Поряд палало багаття, заповнюючи повітря їдким димом. На скелястій стіні мерехтіло світло від вогню. Вони були в неглибокій печері, що не надавала належного укриття. Назовні завивав вітер. У печеру залітав сніг. Можливо, був день, а може, й ніч. Через бурю важко було сказати.
— Л-л-лео? — видавила з себе Пайпер.
— Присутній і навіть не золотий. — Лео також був закутаний у ковдри. Вигляд у нього був не дуже, однак ліпший ніж у Пайпер.
— Я теж пройшов крізь прекрасний курс ометалювання, — додав він. — Але я вийшов з нього швидше. Гадки не маю чому. Нам довелось занурити тебе в річку, щоб цілком повернути. Намагались тебе висушити, але... там дуже, дуже холодно.
— У тебе переохолодження, — сказав Джейсон. — Ми використали максимально можливу кількість нектару. Тренер Хедж ще додав трохи природної магії...
— Спортивна медицина. — Над Пайпер замаячило страшненьке обличчя тренера. — Є у мене таке захоплення. Декілька днів у роті буде запах диких грибів і «Гаторейда»[43], але це мине. Ти, швидше за все, не помреш. Швидше за все.
