Якусь хвилину Джейсон і Талія дивилися одне на одного, ошелешені. А потім Талія ринулась уперед і обійняла брата.
— О, боги! Вона сказала мені, що ти мертвий! — Талія схопила обличчя Джейсона і наче розглядала кожну його частинку. — Хвала Артеміді, це ти. Цей маленький шрам на губі — ти намагався з’їсти степлер, коли тобі було два!
Лео розсміявся.
— Серйозно?
Хедж кивнув, схвалюючи Джейсонів смак:
— Степлери — відмінне джерело заліза.
— С-стривай, — заїкаючись, промовив Джейсон. — Хто сказав тобі, що я мертвий? Що сталося?
Один з білих вовків біля входу до печери гавкнув. Талія озирнулась на вовка і кивнула, але не відняла рук від Джейсонового обличчя, наче боялась, що воно зникне.
— Моя вовчиця каже, що в мене обмаль часу, і має рацію. Але ми повинні поговорити. Сядьмо.
Пайпер зробила навіть краще. Вона звалилась з ніг. І розбила б свою голову об кам’яну підлогу, коли б її не спіймав Хедж.
Талія ринулася до Пайпер.
— Що з нею? А... можете не відповідати. Бачу. Переохолодження. Щиколотка. — Вона суворо глянула на Хеджа. — Хіба ви не володієте природним зціленням?
Хедж фиркнув.
— А чому, ти гадаєш, вона має такий чудовий вигляд? Не відчуваєш запаху «Гаторейда»?
Талія вперше поглянула на Лео, і, авжеж, це був обвинувальний погляд, типу: «Чому ти дозволив козлу бути лікарем?» Наче Лео в тому винний.
— Ти і сатир, — наказала Талія, — віднесіть дівчину до моєї подруги біля входу. Фібі — відмінний цілитель.
— Там холодно! — сказав Хедж. — Я відморожу собі роги.
Та Лео зрозумів, що вони тут небажані.
— Ходімо, Хедж. Цим двом треба побалакати.
— Гм... Добре, — пробурчав сатир. — Не пощастило навіть нікому голову проломити.
Хедж поніс Пайпер до виходу. Лео хотів було піти за ним, але Джейсон кликнув:
— Узагалі-то, старий, не міг би ти... залишитися?
Лео побачив у Джейсонових очах щось неочікуване: його приятель просив підтримки. Він був наляканий.
Лео вишкірився.
— Бути третім зайвим — моя спеціалізація.
Талія, здавалось, не дуже цьому зраділа, і все ж вони сіли біля вогню. Декілька хвилин усі мовчали. Джейсон розглядав сестру, наче якийсь небезпечний прилад, що може вибухнути, якщо неправильно з ним поводитись. Талія начебто почувалася більш розкуто, наче звикла натикатись на речі й дивніші за давно загублених родичів. І все ж вона дивилась на Джейсона як у трансі, можливо, пригадуючи маленького дволітку, який намагався з’їсти степлер. Лео дістав два мідні дроти з кишені і скрутив їх разом.
Зрештою Лео не витримав мовчання.
— То... мисливиці Артеміди. Оця штука зі стосунками — це типу назавжди чи так, час від часу?
Талія витріщилась на нього, наче він щойно еволюціонував з водоростей. О, ця дівчина, безперечно, була йому до вподоби.
Джейсон тикнув його ногою в гомілку.
— Не зважай на Лео. Він просто намагається, ну... позбутися напруження. Але Таліє... що трапилося з нашою родиною? Хто сказав тобі, що я мертвий?
Талія посмикала срібний браслет на зап’ястку. У світлі вогню, у своєму зимовому камуфляжі вона виглядала ледве не як снігова царівна Хіона — точнісінько така ж холодна та прекрасна.
— Ти щось пам’ятаєш? — запитала вона.
Джейсон похитав головою.
— Я прокинувся три дні тому в автобусі разом з Лео та Пайпер.
— У чому ми не винні, — поспішно додав Лео. — Гера вкрала його спогади.
Обличчя Талії напружилося.
— Гера? Звідки ти це знаєш?
Джейсон розповів їй про їхнє завдання: про пророцтво в таборі, про ув’язнення Гери, про захоплення тата Пайпер велетнем і що в них залишилося часу до зимового сонцестояння. Лео втручався, щоб додати найважливіше: як він полагодив дракона, як жбурляв вогняні шари і як приготував відмінні тако.
Талія вміла слухати. Її, здавалось, ніщо не дивувало: чудовиська, пророцтва, відродження мертвих. Та коли Джейсон згадав царя Мідаса, вона лайнулася давньогрецькою.
— Я знала, що слід було спалити той маєток, — сказала вона. — Цей чоловік був небезпечним. Але ми так захопилися переслідуванням Лікаона... що ж, я рада, що ви втекли. То Гера... вона приховувала тебе всі ці роки?
— Не знаю. — Джейсон дістав світлину з кишені. — Вона залишила мені рівно стільки пам’яті, щоб я міг упізнати тебе.
Талія глянула на світлину, і її вираз пом’якшав.
— Забула про це. Я залишила її в Першому Будиночку, так?
Джейсон кивнув.
— Гадаю, Гера хотіла, щоб ми зустрілися. Коли ми приземлились тут, у цій печері... мені здалося, що вона важлива. Наче я знав, що ти десь поряд. Хіба це не шаленство?
— Пусте, — запевнив його Лео. — Нам, безперечно, судилося зустріти твою привабливу сестру.
Талія його проігнорувала. Мабуть, не хотіла видавати, наскільки Лео її вразив.
— Джейсоне, — промовила вона, — коли маєш справу з богами, не буває нічого занадто шаленого. Але тобі не варто довіряти Гері, особливо зважаючи на те, що ми — діти Зевса. Вона ненавидить усіх дітей Зевса.
— Але вона сказала щось про те, що Зевс віддав їй моє життя на знак примирення. У цьому є якийсь сенс?
Обличчя Талії втратило колір.
— О, боги. Мати не... Ти не пам’ятаєш... Ні, авжеж, не пам’ятаєш.
— Що? — запитав Джейсон.
Риси обличчя Талії наче постарішали у світлі вогню, ніби її безсмертя дало тріщину.
