Пайпер пригадала, що фавн — римська назва сатира. Не зовсім корисна відомість. А от якби вона змогла пригадати, ким був цей чолов’яга в грецькій міфології і як його перемогти, оцим би можна було скористатися.
Вовкар оглянув їх маленьку групу. Його ніздрі смикнулися.
— То це правда, — задумливо промовив він. — Дитина Афродіти. Дитина Гефеста. Фавн. І дитина Риму, тим паче самого володаря Юпітера. Усі разом, і не вбивають одне одного. Як цікаво.
— Вам розповідали про нас? — запитав Джейсон. — Хто?
Чоловік рикнув — можливо,( це був сміх, можливо, виклик.
— О, ми шукали тебе по всьому заходу, напівбоже! Сподівалися знайти першими. Цар велетнів винагородить мене, коли відродиться. Я Лікаон, цар вовків. І моя зграя зголодніла.
У темряві заричали вовки.
Пайпер побачила, як Лео сховав свій молот і дістав дещо інше зі свого пояса — скляну пляшку, наповнену прозорою рідиною.
Пайпер напружила мозок, намагаючись пригадати щось стосовно імені вовкаря. Вона була певна, що чула його в минулому, однак не могла пригадати подробиць.
Лікаон втупив очі в Джейсонів меч. Вовкар ворухнувся в один бік, потім в інший, наче шукав слабке місце, але Джейсонів меч рухався разом із ним.
— Ідіть геть, — наказав Джейсон. — Тут немає їжі для вас.
— Хіба що ви бажаєте бургерів з тофу, — запропонував Лео.
Лікаон оголив ікла. Вочевидь, він не був прихильником тофу.
— Якби на те моя воля, — з жалем промовив Лікаон, — я вбив би тебе першим, сину Юпітера. Твій батько зробив з мене те, чим я є. Я був могутнім смертним царем Аркадії, мав п’ятдесят чудових синів, а Зевс убив їх усіх своїми блискавками.
— Га! — промовив тренер Хедж. — На то була підстава!
Джейсон озирнувся.
— Тренере, ви знаєте цього блазня?
— Я знаю, — відповіла Пайпер.
Подробиці міфа повернулися до неї — коротка жахлива історія, над якою вони з батьком сміялись за сніданком. Зараз їй не було смішно.
— Лікаон запросив Зевса на обід, — сказала вона. — Але цар не був певен, що то справді Зевс. Тому, щоб перевірити сили бога, Лікаон спробував нагодувати гостя людською плоттю. Зевс був обурений...
— І вбив моїх синів! — завив Лікаон. Вовки позаду завили разом із ним.
— Тож Зевс перетворив його на вовка, — продовжила Пайпер. — Люди... люди кличуть вовкулаків лікантропами на його честь, на честь першого вовкулаки.
— Царя вовків, — закінчив тренер Хедж. — Безсмертної, смердючої, порочної дворняжки.
— Я роздеру тебе на шматки, фавне! — заричав Лікаон.
— О, бажаєш козлятинки, приятелю? Зараз я влаштую тобі козлятинки.
— Припиніть, — сказав Джейсон. — Лікаон, ви сказали, що хотіли б убити мене першим, але?..
— На жаль, дитина Риму, за тебе замовили слівце! Оскільки оця, — він махнув пазурами у бік Пайпер, — провалила своє вбивство, тебе доставлять живим до «Будинку Вовка». Одна з моїх соратниць просила честі вбити тебе власноручно.
— Хто? — запитав Джейсон.
Вовчий цар хіхікнув.
— О, велика твоя шанувальниця. Вочевидь, ти справив на неї неабияке враження. Вона подбає про тебе найближчим часом, і це мене тішить. Пролиття твоєї крові в «Будинку Вовка» чудово помітить мою територію. Лупа двічі подумає перед тим, як кидати виклик моїй зграї.
Серце Пайпер ладне було вистрибнути з грудей. Вона не зрозуміла всього, що сказав Лікаон. Однак жінка, яка хоче вбити Джейсона? «Медея, — подумала вона. — Якимсь чином їй вдалось пережити вибух».
Пайпер важко підвелась на ноги, але перед очима знову затанцювали плями. Печера ніби почала обертатися.
— Ви підете зараз, — сказала Пайпер, — перш ніж ми вас знищимо.
Вона намагалася вкласти силу в слова, але була заслабкою. Тремтячи у своїх ковдрах, бліда, спітніла і ледве здатна тримати ножа, вона не здавалася дуже загрозливою.
Червоні очі Лікаона насмішкувато звузилися.
— Хоробра спроба, дівчисько. Я вражений. Можливо, я зроблю твою смерть швидкою. Живим потрібен тільки син Юпітера. Решта з вас, боюсь, стане обідом.
У ту мить Пайпер була впевнена, що от-от помре. Та принаймні помре на ногах, б’ючись пліч-о-пліч із Джейсоном.
Джейсон зробив крок уперед.
— Ви нікого не вб’єте, людино-вовче. Не пройшовши через мене.
Лікаон завив і випустив пазури. Джейсон рубанув його, але золотий меч пройшов крізь, наче вовчого царя там і не було.
Лікаон розсміявся.
— Золото, бронза, сталь — жодний з цих металів не допоможе проти моїх вовків, сину Юпітера.
— Срібло! — крикнула Пайпер. — Хіба срібло не вбиває вовкулаків?
— У нас немає срібла! — сказав Джейсон.
Вовки стрибнули у світло вогню. Хедж у захваті ринувся назустріч:
— Ура!
Але Лео напав першим. Він жбурнув свою скляну пляшку, і та розбилась об землю, розплескавши рідину на вовків, — рознісся запах бензину. Він вистрілив шквалом вогню в калюжу, і здійнялася стіна з полум’я.
Вовки вискнули і відступили. Деяких охопив вогонь, і вони стрибнули в сніг. Навіть Лікаон збентежено дивився на вогняну перешкоду, що тепер розділяла його вовків й напівбогів.
— Ох, та годі вам, — поскаржився тренер Хедж. — Я не можу їх бити, коли вони бозна-де.
