Одіяння Меллі здійнялись навколо неї. Джейсон та решта відчайдушно вхопились за ауру. Вони почали знижувати швидкість, але позаду зі свистом неслися до тунелю грозові духи.
— Не зможу... втримати... надовго, — попередила Меллі. — Тримайтеся разом! Коли вітри вдарять...
— Ти молодець, Меллі, — сказав Хедж. — Знаєш, моя мама була аурою. Навіть вона не впоралася б краще.
— Зателефонуєш мені через Іриду? — заблагала Меллі.
Хедж підморгнув.
— Не могли б ви домовитися про побачення пізніше? — крикнула Пайпер. — Дивіться!
Тунель позаду починав охоплювати морок. Джейсон відчував, як стріляє у вухах від підвищення тиску.
— Не можу більше їх утримувати, — попередила Меллі. — Але я спробую вас заслонити, зроблю вам останню послугу.
— Дякую, Меллі, — промовив Джейсон. — Сподіваюсь, ви отримаєте нову роботу.
Вона усміхнулась, а потім розчинилась, обгорнувши їх теплим лагідним бризом. І тоді вдарили справжні вітри і жбурнули їх у небо так сильно, що у Джейсона потемніло в очах.
Пайпер наснилося, що вона на даху гуртожитку «Школи дикунів».
Ніч у пустелі холодна, однак вона взяла ковдри і поряд був Джейсон, тож більше тепла вона не бажала.
Повітря пахнуло полином і паленим мескитовим деревом. Над обрієм, наче загострені чорні зуби, вимальовувалися гори Спрінг-Маунтінз, за ними тьмяно сяяв Лас-Вегас.
Зірки були такими яскравими, що Пайпер хвилювалась, чи побачать вони метеорний дощ. Не хотілось їй, щоб Джейсон подумав, що вона приволокла його сюди оманою. (Нехай це і була цілковита правда.) Але метеори не розчарували. Ледве не кожну хвилину один з них прокреслював на небі смужку білого, жовтого чи синього вогню. Пайпер була певна, що в дідуся Тома знайшлась би якась черокійська казка, щоб дати їм пояснення, та в цю мить вона була зайнята створенням власної казки.
Джейсон узяв її за руку — нарешті — і вказав на два метеори, що промайнули крізь атмосферу й утворили хрест.
— Овва, — сказав він. — Не можу повірити, що Лео не хотів це побачити.
— Узагалі-то, я його не кликала, — мимохідь промовила Пайпер.
Джейсон усміхнувся.
— О, справді?
— Гм. Тобі, бува, не здається, що троє це вже натовп?
— Еге, — визнав Джейсон. — Ти уявляєш, у які неприємності ми втрапимо, якщо нас тут застукають?
— Ну, я щось вигадаю, — відповіла Пайпер. — Я можу бути дуже переконливою. То ти хочеш потанцювати, чи як?
Він розсміявся. Його очі були неймовірними, а усмішка здавалась навіть чарівнішою в зоряному сяйві.
— Без музики. Уночі. На даху. Трохи небезпечно.
— Я небезпечна дівчина.
— Щодо цього я не маю сумнівів.
Він підвівся і подав їй руку. Вони повільно протанцювали декілька кроків, але це швидко перейшло в поцілунок. Пайпер ледве вдалось поцілувати його знову, тому що ніяк не могла припинити усміхатись.
А потім її сон змінився... або, можливо, вона вже померла, тому що якимсь чином знову опинилась в універмазі Медеї.
— Будь ласка, нехай це сон, — пробурмотіла вона, — а не моє вічне покарання.
— Ні, люба, — промовив солодкий жіночий голос. — Не покарання.
Пайпер озирнулась зі страхом, що побачить Медею, але перед нею стояла інша жінка, яка роздивлялася стелаж із п ятдесятивідсотковою знижкою.
Жінка була красунею — волосся до плечей, граціозна шия, бездоганні риси обличчя і приголомшлива фігура, на яку вона натягнула джинси й білосніжну майку.
На долю Пайпер випала змога побачити чимало акторок — більшість жінок, з якими зустрічався тато, були неймовірними красунями, — але ця від них відрізнялась. Вона була витонченою, без старань, модною без зусиль, вражаючою без макіяжу. Після зустрічі з Еолом, з його дурнуватими підтяжками обличчя і косметикою, ця жінка здавалась ще більш приголомшливою. У ній не було нічого фальшивого.
Та поки Пайпер дивилася, зовнішність жінки змінювалась. Пайпер не могла вирішити, який у тієї колір очей і волосся. Жінка ставала дедалі вродливішою, наче її вигляд підлаштовувався під думки Пайпер, щоб наблизитися до ідеалу краси тієї настільки, наскільки це було можливо.
— Афродіта... — промовила Пайпер. — Мамо?
Богиня усміхнулась.
— Тобі все це тільки сниться, мила. Якщо хтось буде цікавитися, мене тут не було. Гаразд?
— Я... — Пайпер хотіла запитати про тисячі речей, та в голові все скупчилось.
Афродіта взяла бірюзову сукню. Пайпер подумала, що та приголомшлива, але богиня зробила гримасу.
— Не мій колір, еге ж? Шкода, вона мила. А у Медеї тут дійсно є гарні речі.
— Ця... ця будівля вибухнула, — заїкаючись вимовила Пайпер. — Я бачила.
— Так, — погодилась Афродіта. — Припускаю, тому все зі знижками. Лише спогад тепер. До речі, вибач, що витягла тебе з іншого сну. Він був значно приємнішим, знаю.
Обличчя Пайпер спалахнуло. Вона не знала, більше злиться чи ніяковіє, та здебільшого відчула порожнечу та розчарування.
— Це було не насправді. Цього ніколи не відбувалося. То ж чому я пам’ятаю все так яскраво?
Афродіта усміхнулась.
