— Невже! — Еол глянув на рюкзак, наче то був подарунок від надокучливого прихильника — дещо, що він не волів забирати. — Ну, дуже люб’язно.
Лео підштовхнув Джейсона, і він підніс рюкзак Еолу.
— Борей послав нас захопити їх для вас. Ми сподіваємось, що ви приймете їх і припините... ну... наказувати вбивати напівбогів.
Еол розсміявся і з недовірою поглянув на Меллі.
— Убивати напівбогів... я таке наказував?
Меллі перевірила на планшеті.
— Так, пане, п’ятнадцятого вересня. «Смерть Тифона вивільнила грозових духів, напівбоги мусять понести відповідальність» — і так далі... так, загальна постанова вбити їх усіх.
— Ой, фу, — промовив Еол. — Просто сердитим був. Скасуй цей наказ, Меллі, і е-е, хто там вартує... Теріякі? Тері, віднеси цих грозових духів униз до камерного блоку 14-Е, добре?
Невідомо звідки прилетіла гарпія, схопила золотий рюкзак і понеслась у прірву.
Еол ошкірився до Джейсона.
— Слухай, перепрошую за наказ убивати при появі. Але ж, о боги, я дійсно був таким розлюченим через це? — Його обличчя раптом спохмурніло, і те ж саме зробив костюм, лацкани спалахнули блискавкою. — Знаєш... тепер я пригадую. Наче якийсь голос говорив мені віддати цей наказ. Майже непомітне холодне пощипування позаду шиї.
Джейсон насторожився. Холодне пощипування позаду шиї... Чому це здавалось таким знайомим?
— А... е-е, голос у голові, пане?
— Так. Як дивно. Меллі, убити. Їх?
— Ні, пане, — терпляче промовила аура. — Вони щойно принесли нам грозових духів, а це все міняє.
— Еге ж. — Еол розсміявся. — Перепрошую, Меллі, надішлемо напівбогам щось приємне. Коробку шоколадок, можливо.
— Коробку шоколадок кожному напівбогу у світі, пане?
— Ні, занадто дорого. Не зважай. Стривайте, уже час! Я в ефірі!
Заграла музика новин, і Еол відлетів до блакитного екрана.
Джейсон глянув на Пайпер і Лео, які здавались такими ж розгубленими, як і він.
— Меллі, — промовив Джейсон, — він... він завжди такий?
Вона сором’язливо усміхнулась.
— Ну, знаєте, як кажуть. Якщо не подобається його настрій, зачекайте п’ять хвилин. Цей вислів «вітер у голові» — це від нього пішло.
— А щодо того морського чудовиська, — сказав Джейсон. — Я бував тут раніше?
Меллі зашарілася.
— Перепрошую, я не пам’ятаю. Я нова помічниця пана Еола. Я з ним довше за багатьох, однак не настільки.
— Скільки часу зазвичай лишається кожний помічник? — запитала Пайпер.
— Ох... — Меллі на мить впала в роздуми. — Я займаюсь цим... дванадцять годин.
З плаваючих динаміків проревів голос:
— А зараз — погода кожні дванадцять хвилин! Зустрічайте вашого синоптика «Олімпійської погоди» — телеканала «ОП!» — Еола!
Еол тепер стояв перед блакитним екраном і сяяв неприродно білою посмішкою.
— Вітаю, Олімпе! З вами Еол, господар вітрів, з погодою на кожні дванадцять хвилин! Сьогодні над Флоридою пройде циклон, тож очікуйте теплої погоди, бо Деметра воліє пощадити цитрусових фермерів!
Він вказав на блакитний екран, та коли Джейсон глянув на дисплеї, то побачив, що за спиною Еола проектується цифрове зображення, тож той стояв перед мапою штатів з мультиплікаційними усміхненими сонечками і нахмуреними грозовими хмарками.
— На східному узбережжі... ой, стривайте. — Він постукав по своїй гарнітурі. — Перепрошую, народе! Сьогодні Посейдон гнівається на Маямі, отже, схоже, що заморозки повертаються до Флориди! Перепрошую, Деметро. Над середнім заходом... не знаю, чим Сент-Луїс образив Зевса... очікуйте хуртовин! Самому Борею наказано покарати область кригою. Погані новини, Міссурі! Ні, чекайте. Гефест співчуває центральному Міссурі, тож усі ви отримаєте нормальну погоду і сонячне небо!
Еол продовжив у тому ж дусі — прогнозував погоду для кожної області країни і змінював цей прогноз двічі-тричі, отримуючи повідомлення через гарнітуру, — боги, швидше за все, вимагали різних вітрів і погоди.
— Хіба це правильно, — шепнув Джейсон. — Погода ж не така безладна.
Меллі самовдоволено посміхнулась.
— І як часто смертні синоптики мають рацію? Вони говорять про фронти, повітряний тиск і вологість, але погода щоразу їх дивує. Еол принаймні каже нам, чому вона така непередбачувана. Дуже важка робота, — намагатись задовольнити всіх богів водночас. Достатньо, щоб будь-кого лишити...
Вона запнулася, але Джейсон зрозумів, що вона мала на увазі. Глузду. Еол був цілковито полишеним глузду.
— От така в нас погода, — закінчив Еол. — Побачимось за дванадцять хвилин, тому що я певен — вона зміниться!
Прожектори вимкнулися, монітори повернулись до випадкових програм, і лише на мить обличчя Еола обвиснуло від утоми. А потім він начебто пригадав, що в нього гості, і натягнув на обличчя посмішку.
— То ви принесли мені цих негідників грозових духів, — сказав Еол. — Гадаю... мушу подякувати! І ви ще чогось хотіли? Припускаю, що так. Напівбоги завжди чогось хочуть.
Меллі промовила:
— Е-е, пане, це Зевсів син.
— Так, так. Знаю. Я сказав, що пам’ятаю його.
— Але, пане, вони від Олімпу.
Еол начебто здивувався. А потім так несподівано розсміявся, що Джейсон ледве не стрибнув у прірву.
