— Мені подобався цей одяг!
А потім він здійняв свій кийок і теж кинувся у напад.
Перш ніж вони встигли наблизитись, Енцелад грюкнув списом по землі. Уся гора затряслась.
Ударна хвиля збила Лео з ніг. Він кліпнув очима, на мить оглушений. Крізь імлу від горілої трави і різкого диму він побачив, як на іншому кінці галявини важко піднімається на ноги Джейсон. Тренер Хедж знепритомнів. Він упав горілиць і вдарився головою об колоду. Волохаті ноги стирчали догори, а ясно-жовті штани сповзли до колін — картина, бачити яку Лео, без сумнівів, було зайвим.
Велетень проревів:
— Я тебе бачу, Пайпер МакЛін!
Він повернувся і видмухнув вогонь у рядок кущів праворуч від Лео. Пайпер вибігла на галявину, наче схвильована куріпка. Підлісок позаду неї палав.
Енцелад розсміявся.
— Радий, що ти прибула. І принесла мені трофеї!
У Лео скрутило нутрощі. Саме про таку мить попереджала їх Пайпер. Вони станцювали під його дудку.
Велетень, напевно, прочитав вираз обличчя Лео, тому що розреготався навіть гучніше.
— Отож бо, сину Гефеста. Не очікував, що ви залишатиметесь живими так довго, та яка різниця? Пайпер МакЛін привела вас і цим скріпила угоду. Якщо вона вас зрадила, я дотримаю свого слова. Нехай забирає свого батька і йде. Яке мені діло до кінозірки?
Тепер Лео міг розгледіти тата Пайпер. На ньому була довга розідрана сорочка і рвані широкі штани. На босих ногах збився бруд. Виявилось, що він не цілковито втратив свідомість. Він підвів голову і застогнав — еге ж, без сумнівів, це був Трістан МакЛін. Лео бачив це обличчя в достатній кількості фільмів. Але зараз на його щоці був кепський поріз, і він виглядав слабким і кволим — аж ніяк не героїчним.
— Тато! — скрикнула Пайпер.
Пан МакЛін кліпнув, намагаючись прийти до тями.
— Пайпс?.. Де?..
Пайпер оголила кинджал і впилась очима в Енцелада.
— Відпусти його!
— Авжеж, люба, — прогримів велетень. — Присягни мені на вірність, і питання буде вирішено. Тільки от інші мусять померти.
Пайпер глянула на Лео, а потім на тата.
— Він тебе вб’є, — застеріг Лео. — Не довіряй йому!
— Ой, ну годі, — заревів Енцелад. — Знали, що я народився для битви з самою Афіною? Мати Гея створила кожного з нас із певною метою, призначених для битви і знищення окремих богів. Я був долею Афіни, анти-Афіна, можна сказати. У порівнянні з деякими моїми побратимами — я малий! Але я розумний. І я дотримаюсь нашої угоди, Пайпер МакЛін. Це частина мого плану!
Джейсон уже був на ногах, зі списом напоготові, та перш ніж він встиг щось зробити, Енцелад заревів — так голосно, що крик пролунав знизу в долині і його, напевно, почули аж у Сан-Франциско.
На краю галявини здійнялась дюжина огроподібних[50] створінь. З жахом Лео збагнув, що вони не просто ховались там. Вони виросли безпосередньо із землі.
Огри почовгали вперед. Вони були маленькими в порівнянні з Енцеладом, десь сім футів заввишки. У кожного по шість рук — одна пара на звісному місці, друга росла над плечима, а третя стирчала із ребер. З одягу вони мали лише драні пов’язки на стегнах, і навіть з протилежного краю галявини Лео відчував, як від них смердить. Шість типів, що ніколи не мились, з шістьма руками у кожного. Лео вирішив, що якщо переживе цей день, то проведе під душем години три, тільки щоб забути цей сморід.
Лео зробив крок до Пайпер.
— Що... що вони таке?
Її клинок відблискував пурпуровим світлом від багаття.
— Гігіни.
— Англійською? — запитав Лео.
— Земленароджені, — відповіла вона. — Шестирукі велетні, які бились із Джейсоном — першим Джейсоном.
— Дуже добре, дорогенька! — Енцелад начебто був у захваті. — Вони жили в жалюгідному місці в Греції під назвою Ведмежа гора. Гора Діабло набагато ліпша! Вони молодші діти Матері Землі, але мають власне призначення. Вправні з будівельним спорядженням...
— Вжик-вжик! — закричав один з породжених землею, а решта підхопила наспів, і кожний з них рухав шістьма руками так, наче керував авто, тож це нагадувало якийсь химерний релігійний ритуал. — Вжик-вжик!
— Еге, дякую, хлопці, — сказав Енцелад. — А ще їм треба звести рахунки з героями. Особливо з будь-ким на ім’я Джейсон.
— Єй-сон! — заверещали земленароджені. Усі вони підняли грудки землі, які стверділи в їхніх руках і перетворились на погрозливе загострене каміння. — Де Єй- сон? Убити Єй-сон!
Енцелад посміхнувся.
— Бачиш, Пайпер, ти маєш вибір. Врятуй батька або спробуй врятувати друзів і зустрінься з вірною смертю.
Пайпер ступила вперед. Її очі запалали такою люттю, що навіть земленароджені позадкували. Вона випромінювала силу й красу, але це жодним чином не було пов’язано з одягом чи макіяжем.
— Ти не забереш тих, кого я люблю, — промовила вона. — Жодного з них.
Її слова прокотились уздовж галявини з такою силою, що земленароджені замимрили:
— Гаразд. Гаразд, перепрошую, — і вони почали задкувати.
— Тримати позицію, телепні! — заревів Енцелад. Він гаркнув на Пайпер. — От чому ти була потрібна нам живою, люба. Ти могла стати нам у пригоді. Але як забажаєш. Породжені землею! Я покажу вам Джейсона.
