Аннабет похитала головою, вочевидь, заінтригована.
— Тоді я не знаю. Якщо пощастить, твоя мама визнає тебе ввечері.
Пайпер ледь не сподівалася, щоб цього не сталося. Якщо її мати богиня, чи не може вона знати про сон? І про те, що її доньці наказали робити? Цікаво, чи олімпійські боги колись били блискавкою своїх дітей або кидали до Підземного царства за те, що ті були лихими?
Аннабет розглядала її. Пайпер вирішила, що відтепер буде більш обережною з тим, про що розповідає. Аннабет, безумовно, була кмітливою. Якщо хтось і зможе дізнатися про секрет Пайпер...
— Гаразд, — урешті промовила Аннабет. — Мені ще дещо потрібно перевірити.
Вони ще трохи пройшли вгору, перш ніж дісталися печери біля верхівки пагорба. Під ногами були розкидані кістки та старі мечі. Обабіч входу, який прикривала оксамитова завіса з вишитими зміями, палали смолоскипи. Усе це нагадувало декорації до якоїсь дивакуватої лялькової вистави.
— Що там усередині? — запитала Пайпер.
Аннабет устромила голову всередину, зітхнула й опустила завісу.
— Зараз нічого. Тут мешкає моя подруга. Я чекаю на неї декілька днів, але поки що марно.
— Твоя подруга мешкає в печері?
Аннабет мляво посміхнулася.
— Узагалі-то її родина мешкає в розкішній квартирі у Квінзі[8], а сама вона відвідує закриту елітну школу для дівчат у Коннектикуті. Але так, коли вона тут, у таборі, то мешкає в печері. Вона наш оракул — віщує нам про майбутнє. Я сподівалася, що вона зможе мені допомогти...
— ...відшукати Персі, — вгадала Пайпер.
Сили враз залишили Аннабет, ніби вона занадто довго тримала всі емоції в собі. Вона присіла на камінь, її обличчя охопив такий біль, що Пайпер відчула себе катом.
Вона напружилася, щоб відвести погляд. Її очі перенеслися на верхівку пагорба, де самотньо здіймалася над небокраєм сосна. Щось блищало на нижній гілці — якийсь ворсистий золотистий килимок для ванної.
Ні... не килимок для ванної. Це було Руно.
«Гаразд, — подумала Пайпер. — Грецький табір. У них є копія Золотого Руна».
А потім вона поглянула на підніжжя дерева. Спочатку їй здалося, що це купа величезних бузкових канатів. Але канати мали луски, як у плазунів, лапи з пазурами і змієподібні голови з жовтими очима та димучими ніздрями.
— Це... дракон, — пробурмотіла вона. — Це що, те саме Золоте Руно?
Аннабет кивнула, але було зрозуміло, що вона майже не слухає. Її плечі поникли. Вона протерла очі й важко зітхнула.
— Перепрошую. Трохи стомилась.
— Ти ледве тримаєшся на ногах, — сказала Пайпер. — Скільки часу ти вже шукаєш свого хлопця?
— Три дні, шість годин і приблизно дванадцять хвилин.
— І ти гадки не маєш, що з ним сталося?
Аннабет сумно хитнула головою.
— Ми були такі схвильовані тим, що в нас обох завчасно почалися зимові канікули. Зустрілися в таборі у вівторок і вважали, що проведемо три тижні разом. Було б так чудово. А потім після вогнища він... він поцілував мене на ніч, пішов до свого будиночка, а вранці... зник. Ми обшукали весь табір. Телефонували до його мами. Спробували знайти його всіма способами, що тільки знали. Усе марно. Він просто розчинився в повітрі.
«Три дні тому», — подумала Пайпер. Тієї ж ночі в неї був той сон.
— Скільки часу ви разом?
— З серпня, — відповіла Аннабет. — Вісімнадцятого серпня.
— Майже в той самий час я зустріла Джейсона, — сказала Пайпер. — Але ми разом лише декілька тижнів.
Аннабет поморщилася.
— Пайпер... стосовно цього. Мабуть, тобі треба сісти.
Пайпер знала, про що почує. Усередині неї зростала тривога, ніби вода заповнювала легені.
— Слухай, я знаю, що Джейсон думав... він думав, що бозна-звідки з’явився в нашій школі сьогодні. Але це неправда. Я знаю його чотири місяці.
— Пайпер, — сумно промовила Аннабет, — це Туман.
— Туман... що?
— Це така собі завіса, що відокремлює світ смертних від чарівного світу. Розум смертних нездатний збагнути такі дивовижні речі, як боги та чудовиська, тому Туман змінює дійсність. Він змушує смертних дивитися на речі таким чином, щоб вони могли їх зрозуміти. Наприклад, їхні очі можуть зовсім не помітити цієї долини або побачити дракона й вирішити, що це купа канатів.
Пайпер глитнула.
— Ні. Ти сама сказала, що я не звичайна смертна. Я напівбогиня.
— Навіть напівбоги можуть потрапити під його дію. Я бачила таке багато разів. Чудовиська проникають у такі місця, як школи, удаючи із себе людей, і всі вважають, що знають їх. Упевнені, що ті завжди були поряд. Туман може змінювати пам’ять, навіть створювати спогади про те, чого ніколи не було...
— Але Джейсон — не чудовисько! — наполягла Пайпер. — Він людина, чи напівбог, чи як ви його там називаєте. Мої спогади не фальшиві. Вони такі справжні. Спогади про те, як ми підпалили штани тренера Хеджа. Спогади про те, як ми з Джейсоном дивилися на метеоритний дощ на даху гуртожитку, і я врешті змусила цього дурка поцілувати мене...
