До полудня Пайпер устигла перевдягнутись у зручний табірний одяг і подбати про ранкову діяльність будиночка Афродіти. Залишився вільний час.
Ейфорія від перемоги частково згасла — їй була призначена зустріч у Великому Будинку.
Хірон зустрів її на веранді у своїй людській подобі, в інвалідному візку.
— Заходь, люба. Я приготував усе для відеоконференції.
У кабінеті Хірона знаходився єдиний комп’ютер у таборі. Уся кімната була вкрита бронзовою обшивкою.
— Напівбоги і техніка — речі несумісні, — пояснив Хірон. — Телефонні дзвінки, повідомлення, навіть перегляд інтернет-сторінок — усе це привертає увагу чудовиськ. От наприклад, лише цієї осені нам довелось рятувати одного юного героя зі школи в Цинциннаті. Він ґуґлив горгон і отримав трошки більше, ніж очікував, але не зважай на це. Тут, у таборі, ти захищена. І все ж... ми стараємось бути обачними. Ти маєш лише кілька хвилин.
— Зрозуміла, — відповіла Пайпер. — Дякую вам, Хіроне!
Він усміхнувся і поколесив із кабінету. Пайпер не одразу наважилась клацнути на кнопку виклику. У кабінеті Хірона панував затишний розгардіяш. Одну стіну вкривали футболки з різних зборів: «Веселі Поні-2009.
Вегас», «Веселі Поні-2010» і так далі. Пайпер гадки не мала, хто такі ці «Веселі Поні», але, судячи з плям, підпалених місць і дірок від зброї на футболках, у них, певно, були дуже шалені зустрічі. На полиці над столом Хірона стояла старомодна магнітола з касетами, на яких були ярлики: «Дін Мартін», «Френк Сінатра» і «Кращі хіти 40-х». Хірон був таким старим, що Пайпер стало цікаво, чи це значило 40-ві минулого століття, чи дев’ятнадцятого, чи, може, 40-ві до нашої ери.
Але більшу частину стіни кабінету вкривали світлини напівбогів, наче в залі слави. На одній з нових світлин був хлопець підліткового віку з чорним волоссям і зеленими очима. Оскільки він стояв поруч із Аннабет, Пайпер припустила, що цей хлопець — певно, Персі Джексон. На деяких старих світлинах вона впізнала відомих людей: бізнесменів, спортсменів, навіть деяких акторів, з якими був знайомий тато.
— Неймовірно, — пробурмотіла вона.
«Чи потрапить колись моя світлина на цю стіну?» — подумала Пайпер. Уперше за життя вона відчула себе частиною чогось великого. Напівбоги існують століттями. Що б вона не робила, вона буде робити це заради них усіх.
Вона глибоко вдихнула і подзвонила. З’явилося зображення.
У кабінеті тата посміхався Глісон Хедж.
— Бачила новини?
— Наче їх можна було пропустити, — відповіла Пайпер. — Сподіваюсь, ви знаєте, що робите?
Хірон показав їй газету під час обіду. Таємниче повернення її тата потрапило на головну сторінку. Його особисту помічницю Джейн звільнили за те, що вона приховувала його зникнення і не сповістила поліцію. Новий персонал найняв і особисто перевірив «тренер з особистісного розвитку» Трістана МакЛіна — Глісон Хедж. Згідно з газетою, пан МакЛін заявив, що не має спогадів про останній тиждень, і преса цілковито проковтнула цю історію. Дехто вирішив, що це хитрий рекламний хід для фільму — можливо, МакЛін збирається грати когось, хто втратив пам’ять? Дехто вирішив, що його викрали терористи, або скажені прихильники, або він, героїчно втік від шукачів наживи, скориставшись неймовірними бійцівськими навичками Царя Спарти. Якою б не була правда, Трістан МакЛін був відомішим, аніж будь-коли.
— Усе буде чудово, — пообіцяв Хедж. — І не хвилюйся. Наступний місяць, а може, довше, ми триматимемо його подалі від громадської уваги, поки всі не заспокояться. У твого татка є важливіші справи: на кшталт відпочинку і бесід із дочкою.
— Занадто там не розслабляйтесь у Голлівуді, Глі- соне, — сказала Пайпер.
Хедж фиркнув.
— Жартуєш? Порівняно із цими Еол здається психічно здоровим. Я повернусь, як тільки зможу, але спочатку треба підняти на ноги твого татка. Він хороший чолов’яга. О, і до речі, я подбав про деякі дрібнички. Служба парку на території затоки Сан-Франциско щойно отримала анонімний подарунок у вигляді нового гелікоптера. А та ліснича-пілотесса, яка нам допомогла? Вона отримала дуже вигідну пропозицію літати з паном МакЛіном.
— Дякую, Глісоне, — промовила Пайпер. — За все.
— Еге, добре. Я не намагаюся бути крутим. Я такий від природи. І якщо вже заговорили про палац Еола, познайомся з новою помічницею свого татка.
Хеджа виштовхали з екрана, і в камеру усміхнулась вродлива молода жіночка.
— Меллі? — Пайпер витріщилася на неї. Це, безперечно, була вона — аура, яка допомогла їм втекти з фортеці Еола. — Ви тепер працюєте на мого тата?
— Хіба це не чудово?
— Він знає, що ви... ну... вітряний дух?
— О, ні. Але я обожнюю цю роботу. Легка, як... вітер.
Пайпер не змогла втримати сміх.
— Я рада. Це приголомшливо. Але де...
— Секунду. — Меллі поцілувала Глісона у щоку. — Ходімо вже, старий козел. Досить обнімати екран.
— Що? — випалив Хедж. Але Меллі випровадила його геть і покликала: — Пане МакЛін? Вона на зв’язку!
За мить з’явився тато Пайпер.
Він широко усміхнувся.
— Пайпс!
