— Біжу, матусю! — заверещав Кловіс. — Тобто... Звісно, я не сплю. Отже... е-е... характери. Боги змінюються, щоб віддзеркалювати домінуючу культуру. Ти мала б про це знати, Аннабет! От подумай, у наші часи Зевс надає перевагу англійським костюмам, реаліті-шоу і тому китайському ресторану на 28-й вулиці, так? Те ж саме було за римських часів, а римськими боги були майже так само довго, як і грецькими. То була величезна імперія, що існувала протягом століть. Тому римська сторона богів становить значну частину їх характеру.
— Аогічно, — сказав Джейсон.
Аннабет спантеличено потрясла головою.
— Але звідки ти все це знаєш, Кловісе?
— О, я багато часу проводжу у снах. Весь час бачу там богів — тільки те й роблять, що змінюють форми. Сни нестійкі, самі розумієте. Ти можеш бути в різних місцях одночасно, і дійсність завжди змінюється. Схоже на те, що ти бог. От як нещодавно мені наснилося, що дивлюся концерт Майкла Джексона, а потім я опинився на сцені разом із ним, і ми співали дуетом, а я не міг пригадати слова пісні «Ця дівчина моя». Ох, чуваки, було так ніяково, я...
— Кловісе, — перервала Аннабет. — Повернемося до Риму?
— Точно, до Риму, — сказав Кловіс. — Отже, ми називаємо богів їхніми грецькими іменами тому, що це їх первісна форма. Але неправильно говорити, що їхні римські прояви — це те саме. У Римі вони стали більш войовничими. Вони більше не панькалися зі смертними. Були жорстокішими, сильнішими — боги імперії.
— Наче темний бік богів? — запитала Аннабет.
— Не зовсім, — відповів Кловіс. — Вони заохочували порядок, честь, силу...
— Тобто непогані речі, — утрутився Джейсон. Чомусь він відчував потребу заступитися за римських богів, хоч і гадки не мав, чому це мало для нього якесь значення. — Тобто порядок — це важливо, чи не так? Це завдяки йому Рим так довго протримався.
Кловіс зацікавлено подивився на нього.
— Правда. Але римські боги були не дуже дружніми. Наприклад, мій батько, Гіпнос... він мало що робив за грецьких часів — тільки спав. За римських часів його називали Сомнусом. І йому подобалось убивати людей, які не були пильними на роботі. Варто закуняти в недоречний час... БУМ — і вони більше не прокидалися. Він убив рульового Енея, коли той відпливав із Трої.
— Хлопець хоч куди, — промовила Аннабет. — Але я все одно не розумію, як це пов’язано з Джейсоном.
— Так само, як і я, — сказав Кловіс. — Проте якщо Гера забрала твою пам’ять, тільки вона може її віддати. І коли б мені треба було зустрітися з царицею богів, я би сподівався, що це буде Гера, а не Юнона. Тепер я можу повернутися до сну?
Аннабет втупила очі в гілку над каміном, з якої крапала в миску вода з Лети. Вона виглядала такою збентеженою, що Джейсон подумав: чи не обмірковує вона можливість напитися й забути всі біди. Тоді вона підвелась і жбурнула в Кловіса подушкою.
— Дякую, Кловісе! Побачимося на вечері.
— Можна мені їжу в номер? — Кловіс позіхнув і спотикнувся о своє ліжко. — Мені здається... хр-р-р...
Він завалився спати, піднявши сідниці догори, а голову зануривши в подушку.
— Він не задихнеться? — запитав Джейсон.
— З ним усе буде гаразд, — відповіла Аннабет. — Але я починаю перейматися, що в тебе серйозні неприємності.
Пайпер бачила сон про свій останній день із батьком. Вони були на узбережжі Біг Сюр[18], відпочивали після серфінгу. Ранок був таким бездоганним, що Пайпер була впевнена: незабаром станеться щось неприємне — набіжить скажена зграя фотографів чи нападе величезна біла акула. Їй аж ніяк не могло щастити так довго.
Але поки що тільки для них були чудові хвилі, похмуре небо й узбережжя океану завдовжки з милю. Тато знайшов це віддалене місце, винайняв віллу на цьому березі та землю на протилежному і якимсь чином зберіг усе це в таємниці. Пайпер була впевнена: якщо він залишатиметься тут задовго, фотографи його знайдуть. Завжди так було.
— А ти молодчина, Пайпс. — Він обдарував її своєю фірмовою посмішкою: бездоганні зуби, ямочка на підборідді, вогник у темних очах, що завжди змушував дорослих жінок верещати й благати його залишити автограф на тілі перманентним маркером. «Серйозно, — думала Пайпер, — займіться вже справою». На його коротко стриженому чорному волоссі відблискували краплі солоної води. — Тобі вже краще вдається триматися на десятьох[19].
Пайпер засяяла від гордості, хоч і підозрювала, що тато лише намагається бути милим. Як і раніше, у більшості спроб вона гепалась у воду. Щоб отак от переїхати себе власною дошкою, дійсно потрібні особливі здібності. От її батько — природжений серфінгіст! Що було дивно, оскільки він виріс у незаможній сім’ї в Оклахомі за тисячі миль від океану. І все ж на гребні хвилі він був неймовірним. Пайпер давно вже облишила б серфінг, якби не можливість побути разом із батьком. Таких можливостей було не так уже й багато.
— Сандвіч? — Тато почав порсатися в кошику для пікніка, який зібрав його кухар Арно. — Подивимось: індичка з соусом песто, крабовий пиріг з васабі... Ага! Спеціально для Пайпер. Арахісове масло й варення.
