Вона прокинулась із таким відчуттям, наче на ній станцювала ірландська трупа з чечітки. Груди боліли, і ледве вдавалося дихати. Вона потягнулася до піхов кинджала, який дала Аннабет, і стиснула їх у долоні. Катоптріс, зброя Єлени Троянської.
Отже, Табір напівкровок не був сном.
— Як почуваєшся? — запитав хтось.
Пайпер спробувала зосередитися. Вона лежала в ліжку з білою завісою з одного боку, такому самому як у шкільному медпункті. Поряд сиділа рудоволоса дівчина, Рейчел Дер. На стіні був плакат із мальованим са- тиром (він підозріло нагадував тренера Хеджа), у котрого з рота стирчав термометр. Підпис мовив: «Не дай хворобі зламати тобі роги!»
— Де... — Пайпер не договорила, побачивши у дверях цього хлопця.
Він був схожий на звичайного каліфорнійського чолов’ягу-серфінгіста — м’язистий і засмаглий, з білявим волоссям, одягнений у шорти й футболку. Але по всьому тілу він мав сотні синіх очей — на руках, ногах і на обличчі. Очі були навіть на ступнях. Вони витріщалися на неї з-під ремінців його сандалій.
— Це Аргус, — сказала Рейчел, — голова служби безпеки. Він тут стежить за всім... так би мовити.
Аргус кивнув. Око на його підборідді підморгнуло.
— Де... — знову спробувала Пайпер, але рот був наче набитий бавовною.
— Ти у Великому Будинку, — відповіла Рейчел. — В управлінні табором. Ми принесли тебе сюди, коли ти ослабла.
— Ти схопила мене, — пригадала Пайпер. — Голос Гери...
— Мені так прикро через це, — сказала Рейчел. — Чесне слово, те захоплення свідомості — не моя ідея. Хірон зцілив тебе нектаром...
— Нектаром?
— Напій богів. У незначній кількості він зцілює напівбогів, якщо не... е-е... обертає на попіл.
— О! Цікаво.
Рейчел нахилилась уперед.
— Ти пам’ятаєш видіння?
На мить Пайпер жахнулася, вирішивши, що Рейчел має на увазі сон з велетнем. Але потім вона збагнула, що дівчина говорить про те, що сталося в будиночку Гери.
— З богинею щось трапилося, — відповіла Пайпер. — Вона наказала мені звільнити її, наче вона потрапила в пастку. І згадувала землю, що поглине нас, і когось вогняного, а ще щось про сонцестояння.
Аргус, який стояв у куті, видав лункий грудний звук.
Усі його повіки одночасно затріпотіли.
— Гера створила Аргуса, — пояснила Рейчел. — Він стає дуже вразливим, коли справа стосується її безпеки. Ми намагаємось утримувати його від плачу, тому що в останній раз, коли це трапилося... ну, це спричинило ту ще повінь.
Аргус шмигнув носом. Схопив жменю серветок «Клінекс» зі столу й почав прикладати їх до очей по всьому тілу.
— Отже... — Пайпер намагалася не витріщатися на Аргуса, який витирав сльози зі своїх ліктів. — Що сталося з Герою?
— Точно не знаємо, — відповіла Рейчел. — Аннабет і Джейсон приходили до тебе, до речі. Джейсон не хотів тебе залишати, але Аннабет спало на думку дещо, здатне відновити його спогади.
— Це... це чудово.
Джейсон приходив до неї? Шкода, що вона тоді була непритомною. Але що буде, коли він поверне свої спогади? Пайпер досі не полишала надії, що вони дійсно знали одне одного. Їй не хотілося, щоб їхні стосунки виявилися лише витівкою Туману.
«Опустись нарешті з небес, — сказала вона собі. — Якщо ти збираєшся рятувати тата, то не має жодного значення, подобаєшся ти Джейсону чи ні. Зрештою він тебе зненавидить. Як і всі в цьому місці».
Пайпер опустила очі на парадний кинджал, що висів на боку. Аннабет говорила, що він був символом влади й високого положення і, здебільшого, не використовувався в бою. Галасу багато, а діла мало. Фальшивка, точнісінько як і вона сама. І ім’я його — Катоптріс, дзеркало. Вона не наважилася ще раз вийняти його з піхов, тому що не змогла б винести власного віддзеркалення.
— Не турбуйся, — Рейчел потріпала її за руку. — Джейсон начебто хороший хлопець. У нього теж було видіння, багато в чому схоже на твоє. Що б не відбувалось із Герою... гадаю, вам двом доведеться працювати разом.
Рейчел посміхнулася так, наче це була чудова новина. Пайпер навпаки ще більше занепала духом. Вона сподівалася, що до цього завдання (що б це не було) залучать невідомих людей. А зараз Рейчел буквально казала їй: «Чудова новина! Твого батька тримає в полоні велетенський людожер, але це далеко не все! Ти мусиш зрадити хлопця, який тобі подобається! Хіба це не приголомшливо?»
— Агов, — промовила Рейчел. — Не плач. Ти з усім розберешся.
Пайпер витерла сльози і спробувала опанувати себе. Це було на неї не схоже. Вона начебто хуліганка — загартована крадійка авто, бич закритих шкіл Лос-Анджелеса. І от вона сидить, плаче, як маленька дитина.
— Звідки тобі знати, через що мені доводиться проходити?
Рейчел знизала плечима.
— Я знаю, що це важкий вибір, і варіанти в тебе не найкращі. Як я вже казала, іноді в мене передчуття. До того ж тебе визнають сьогодні біля вогнища. Я майже впевнена. Коли дізнаєшся, хто твоя божественна мати, усе може трошки прояснитися.
«Прояснитися, — подумала Пайпер. — Не обов’язково поліпшитися».
