Вони йшли музеєм, зупиняючись то там, то тут, і слухали, як тренер Хедж щось розповідає в мегафон, який то перетворював тренера на Лорда Ситхів[4], то ревів якісь несподівані фрази на кшталт: «Свиня хрюкає “хрю”».
Лео весь час діставав гайки, болти та дроти з карманів військової куртки і з’єднував їх між собою, наче його руки завжди мали бути чимось зайняті.
Джейсон був занадто збентежений, щоб приділяти увагу експонатам, але всі вони мали якийсь зв’язок із Великим каньйоном і плем’ям гуалапай, яке володіло музеєм.
Кілька дівчат пильно дивилися на Пайпер із Діланом і хіхікали. Джейсон вирішив, що вони в класі були популярними. На них були вузькі джинси, рожеві кофти і стільки косметики, що вистачило б на цілу геловінську вечірку.
Одна з них гукнула:
— Гей, Пайпер, цим місцем володіють твої одноплемінники? Тебе безплатно впустять, якщо виконаєш танок викликання дощу?
Решта дівчат зареготала. Навіть так званий напарник Пайпер, Ділан, ледве стримував посмішку. Довгі рукава куртки приховували руки Пайпер, але Джейсон був упевнений, що вона стиснула кулаки.
— Мій батько черокі, — промовила вона. — Не гуалапай. Певна річ, тобі б знадобився мозок, щоб збагнути різницю, Ізабель!
Від несподіваної відсічі в Ізабель округлилися очі — вона стала схожою на залежну від косметики сову.
— Ох, вибач! Можливо, це плем’я твоєї матусі? Ой, чого це я! Ти ж ніколи її не бачила.
Пайпер кинулася на Ізабель, але, перш ніж бійка почалася, тренер Хедж гаркнув:
— Ану досить там, позаду! Поводьтеся чемно, або я розтрощу об вас бейсбольну биту!
Група подалася до наступного експоната, але дівчата продовжили глузувати з Пайпер.
— Приємно знову повернутися до резервації? — запитала одна з них солоденьким голоском.
— Татко, швидше за все, забагато п’є, щоб працювати, — сказала інша з фальшивим співчуттям. — Тому вона й стала клептоманкою.
Пайпер не звертала на них уваги, але Джейсон був готовий власноруч відлупцювати цих дівчиськ. Він, може, і не пам’ятав Пайпер, та навіть самого себе, але знав, що ненавидить злих підлітків.
Лео схопив його за руку.
— Охолонь. Пайпер не любить, коли ми втручаємось у її. суперечки. До того ж, якщо ці дівчиська дізнаються, хто її батько, вони попадають перед нею навколішки і верещатимуть: «Ми не гідні!»
— Чого б це? Хто її батько?
Лео недовірливо розсміявся:
— Ти що, жартуєш? Ти справді не пам’ятаєш, що батько твоєї дівчини...
— Слухай, я б залюбки, але я навіть її не пам’ятаю, що вже про батька казати.
Лео присвиснув.
— Гаразд, як скажеш. Коли повернемось у гуртожиток, нам варто потеревенити.
Вони дійшли до кінця виставкової зали, де великі скляні двері вели на терасу.
— Ну що ж, пиріжки, — оголосив тренер Хедж. — Зараз ви побачите Великий каньйон, намагайтеся його не зруйнувати. Оглядовий майданчик здатен витримати вагу сімдесяти авіалайнерів, тож ви, пір’ячка, будете там у безпеці. По можливості намагайтеся не зіштовхувати одне одного в урвище — це додаткова паперова тяганина для мене.
Тренер відчинив двері, і всі вийшли назовні. Перед ними розкинувся Великий каньйон у всій своїй красі. Оглядовий майданчик був скляною платформою у формі підкови, що стирчала над урвищем, і крізь нього можна було побачити все, що було під ногами.
— Оце так, — вимовив Лео. — Приголомшливо.
Джейсон не міг не погодитися. Незважаючи на втрату пам’яті й відчуття, що йому тут не місце, він не міг утримати захват.
Каньйон був більшим і ширшим, ніж можна уявити, роздивляючись фото. Глядачі були так високо, що в них під ногами кружляли птахи. Унизу, на відстані п’ятисот футів[5], уздовж ущелини звивалася ріка. Доки учні були всередині, у небі зібралися грозові хмари. Вони кидали на скали тіні, схожі на розгнівані обличчя. Настільки далеко, наскільки бачив Джейсон, пустеля була наскрізь укрита червоними та сірими ущелинами, наче якийсь скажений бог порізав її ножем.
Джейсон відчув пронизливий біль десь позаду очей. Скажені боги... Звідки в нього виникла така думка? Здавалося, він наблизився до чогось важливого — чогось, про що він мав знати. Водночас він був переконаний, що в небезпеці.
— З тобою все гаразд? — запитав Лео. — Ти ж не збираєшся стрибнути вниз? Бо я не захопив із собою камеру.
Джейсон схопився за поруччя. Його труснуло і вкрило потом, але висота тут була ні до чого. Він кліпнув, і біль за очима стихла.
— Усе гаразд, — насилу вимовив Джейсон. — Просто голова болить.
У небі прогуркотів грім. Студений вітер ледве не збив його з ніг.
— Не схоже, щоб вони були безпечними, — Лео глянув на хмари. — Просто над нами гроза, а навколо ані хмаринки. Дивно, еге ж?
Джейсон подивився вгору й побачив, що Лео має рацію. Над оглядовим майданчиком нависала темна зграя хмар, але решта неба в усіх напрямках була бездоганно ясною. У нього з’явилось погане передчуття з цього приводу.
— Ну що ж, пиріжки! — загорланив тренер Хедж. Він насупив брови, ніби ця гроза його теж непокоїла. — Схоже, що нам доведеться вкоротити екскурсію, тож до роботи! Пам’ятайте, повні речення!
