— Сьогодні вранці, — сказав Хедж, — надійшло повідомлення з табору. Евакуаційний загін уже на шляху. Вони вирушили за особливим пакунком, але деталей мені не повідомили. Добре, я вирішив. Ті двоє, за ким я наглядаю, досить сильні, старші за багатьох. Я знаю, що їх переслідують. Відчуваю сморід чудовиська в групі. Гадаю, саме тому табір зненацька так сильно захотів їх забрати. Але потім казна-звідки з’явився ти. Отже, ти і є особливий пакунок?
Біль за очима стала нестерпною. Напівбоги. Табір. Чудовиська. Він досі не розумів, про що говорить Хедж, але від усіх цих слів його мозок був готовий вибухнути — наче розум намагався дістатися до інформації, що мала там бути, але невідомо куди зникла.
Він не втримався на ногах, але тренер Хедж його спіймав. Попри низький зріст, тренер мав сталеві руки.
— Овва, пиріжку, обережніше! Кажеш, не маєш спогадів, так? Ну нічого. Я догляну за тобою, доки не з’явиться загін, а решту вже владнає директор.
— Який директор? — запитав Джейсон. — І що за табір?
— Просто сиди тихо. Підмога незабаром з’явиться. Сподіваюся, нічого не трапиться, перш ніж...
У горі запалала блискавка. Здійнявся шалений вітер. Бланки з письмовим завданням полетіли у Великий каньйон, і весь міст затрясся. Підлітки зарепетували, хитаючись і хапаючись за поруччя.
— Треба дещо сказати, — буркнув тренер Хедж і заволав у свій мегафон: — Усі всередину! Корова мукає «му»! Геть з майданчика!
— Здається, ви казали, що тут безпечно! — Джейсон намагався перекричати свист вітру.
— За звичайних обставин, — погодився Хедж, — а ці такими не назвеш. Нумо, ходімо!
Гроза перетворилася на мініатюрний ураган. До майданчика повзли хмари у вигляді величезних воронок, схожих на щупальця гігантської медузи.
Підлітки з криком бігли до будівлі. Вітер зносив їх зошити, зривав з дітей куртки, капелюхи й ранці. Джейсон ледве тримався на ковзкій підлозі.
Лео втратив рівновагу й мало не перелетів через поруччя, але Джейсон схопив його за куртку й підтягнув до себе.
— Спасибі, друзяко! — крикнув Лео.
— Пішли, пішли, пішли! — горланив тренер Хедж.
Пайпер і Ділан тримали двері та впускали інших підлітків усередину. Куртка Пайпер скажено тріпотіла на вітру, темне волосся обліпило все обличчя. Мабуть, вона дуже змерзла, але виглядала спокійною та впевненою — заспокоювала й підбадьорювала інших, щоб вони продовжували рухатися.
Джейсон, Лео та тренер Хедж бігли до них, але це було те саме, що бігти по сипкому піску. Вітер ніби боровся з ними, відштовхуючи назад.
Ділан і Пайпер заштовхали ще одного підлітка всередину, перш ніж двері вислизнули з їх рук і з гуркотом зачинилися.
Пайпер смикнула за ручку. Підлітки всередині натиснули на скло, але двері, здавалося, застрягли.
— Допоможи, Ділане! — крикнула Пайпер.
Ділан стояв з придуркуватою посмішкою, футболка «ковбоїв» розвівалася від вітру, а він сам раптом наче почав насолоджуватися грозою.
— Перепрошую, Пайпер, — сказав він. — З мене годі.
Ділан змахнув долонею, і Пайпер відлетіла назад, ударилась об двері та сковзнула на підлогу майданчика.
— Пайпер! — Джейсон спробував кинутись уперед, але вітер і тренер Хедж відтягнули його назад.
— Тренере, — випалив Джейсон, — пустіть мене!
— Джейсоне, Лео, стійте позаду, — наказав тренер. — Це мій бій. Я мав здогадатися, що це і є наше чудовисько.
— Що? — збентежено запитав Лео. Підступний бланк з письмовим завданням ляснув його по обличчю, але він відкинув його. — Яке ще чудовисько?
Бейсболка тренера злетіла в повітря, з кучерявого волосся стирчали дві гульки — такі самі з’являються у персонажів мультфільмів, коли їм дають стусана. Тренер Хедж підняв свою бейсбольну биту — але вона вже не була звичайною битою. Якимсь чином вона перетворилася на грубу палицю з гілками й листям.
Ділан глянув на тренера з посмішкою схвильованого психа.
— Ну ви що, тренере! Нехай хлопець нападає! Усе одно ви занадто старий для цього. Хіба не через це вас відправили у відставку до цієї дурнуватої школи? Я був у вашій команді цілий сезон, а ви так і не здогадалися. Втрачаєте хист, дідусю!
Тренер видав розлючений звіриний звук.
— Ну все, пиріжку! Тобі кінець.
— Гадаєш, що зможеш одночасно захистити трьох напівкровок, старий? — розреготався Ділан. — Ну, щасти.
Ділан тицьнув пальцем у Лео, і навколо того утворилася хмара у вигляді воронки. Лео полетів з майданчика, ніби його щось віджбурнуло. Якимось чином йому вдалося перевернутися в повітрі й ударитися боком об стіну каньйону. Він почав зісковзати донизу, люто чіпляючись за все, за що міг. Зрештою схопився за тонкий прискалок у п’ятдесяти футах від майданчика й повиснув там на пальцях.
— Допоможіть! — заволав він до них. — Мотузку, будь ласка! Гнучкий канат! Ну хоч що-небудь!
Тренер Хедж вилаявся й жбурнув Джейсону свою палицю.
— Не знаю, хто ти такий, малий, але сподіваюсь, ти вправний. Займись цим створінням, — він тицьнув пальцем на Ділана, — доки я рятуватиму Лео.
— Рятуватимете яким чином? — ошелешено запитав Джейсон. — Ви що, летіти збираєтеся?
