Він був радий, що Пайпер вирушить на завдання з ним. Біля вогнища Джейсон намагався поводитися хоробро, але насправді було не так. Весь цей задум піти проти лихої сили, достатньо могутньої, аби викрасти Геру, лякав його до нестями, здебільшого ще й тому, що хлопець не знав свого власного минулого. Йому знадобиться допомога, і здавалося правильним, щоб Пайпер була поряд. Але все було занадто заплутаним, щоб ще копатися в тому, наскільки вона йому подобається і чому. Він уже достатньо заморочив їй голову.
Джейсон узув свої нові черевики, уже готовий забратися з цього холодного й порожнього будинку. А тоді побачив дещо, чого не помітив минулого вечора. З одного із заглиблень пересунули жаровню і утворили там щось схоже на спальне місце. На підлозі скаткою лежали постільна білизна і рюкзак, а до стіни було приліплено декілька світлин.
Джейсон підійшов ближче. Хто б тут не спав, було це дуже давно. Від білизни тхнуло затхлістю. Товстий шар пилу вкривав рюкзак. Деякі із світлин попадали зі стіни на підлогу.
На одній світлині була Аннабет. Значно молодша, юків восьми, однак Джейсон був упевнений, що це вона: ге саме біляве волосся та сірі очі, той самий збентежений погляд, наче вона обмірковувала мільйон думок одночасно. Вона стояла біля рудоволосого хлопця з лукавою посмішкою приблизно чотирнадцяти чи п’ятнадцяти років. На ньому була обшарпана шкіряна броня зверх футболки. Він указував на алею позаду них, наче мовляв фотографу: «Гайда, зіткнемося з усілякими створіннями в темній алеї і повбиваємо їх!» На іншій світлині були Аннабет з тим самим хлопцем, що сиділи біля вогнища й нестримно реготали.
Нарешті Джейсон підняв одну зі світлин, що впали. Це була серія знімків, як ті, що роблять у кабінках для самостійного фотографування, — Аннабет і рудоволосий хлопець, але ще з однією дівчиною поміж них. Їй було десь п’ятнадцять. Волосся чорне, нерівне, як у Пайпер, чорна шкіряна куртка і сріблясті прикраси робили її схожою на гота. Весела посмішка говорила про те, що вона тут зі своїми двома найкращими друзями.
— Це Талія, — промовив хтось.
Джейсон обернувся.
Аннабет заглядала через його плече. Вираз її обличчя був сумним, наче світлина повернула важкі спогади.
— Вона інша дитина Зевса, яка тут мешкала... проте недовго. Перепрошую, слід було постукати.
— Та нічого, — відповів Джейсон. — Не те щоб я вважав це місце домівкою.
Аннабет була вдягнена для подорожі: зимова куртка зверх табірного одягу, ніж на поясі й рюкзак через плече.
— Ти часом не змінила свого рішення щодо того, щоб піти з нами? — запитав Джейсон.
Вона похитала головою.
— У тебе і без цього хороша команда. Я вирушаю на пошуки Персі.
Джейсон був трохи розчарований. Було б непогано під час подорожі мати когось, хто знає, що робити. Тоді йому б не здавалось, що він веде Пайпер і Лео на певну смерть.
— Агов, ти впораєшся, — пообіцяла Аннабет. — Щось мені підказує, що це не перше твоє завдання.
У Джейсона була непевна підозра, що вона має рацію, але краще йому від цього не ставало. Усі начебто вважали його таким хоробрим і впевненим у собі, і зовсім не бачили, яким розгубленим він почувався насправді. Як вони можуть йому довіряти, коли навіть він не знає, хто такий?
Джейсон подивився на світлини, де усміхалась Аннабет. «Цікаво, коли востаннє вона усміхалась», — подумав Джейсон. Напевно, вона добряче закохана в цього хлопчину, Персі, коли так запекло його шукає. Джейсон навіть трохи йому позаздрив. Чи його хтось шукає в цю саму мить? Що, коли десь так само турбуються через нього і шаленіють від хвилювань, а він навіть не може пригадати свого старого життя?
— Ти знаєш, хто я, — припустив він. — Чи не так?
Аннабет вхопилась за піхви свого кинджала. Вона стала шукати очима стільця, щоб сісти, але тут, звісно, жодного не було.
— Якщо чесно, Джейсоне... Я не певна. Моя ліпша здогадка — ти одинак. Таке іноді трапляється. За певних обставин табір не знайшов тебе, але ти все одно вцілів завдяки тому, що постійно переїжджав. Навчився битися. Самотужки давав раду монстрам. Ти досяг неймовірного.
— Перше, що мені сказав Хірон, — пригадав Джейсон, — було «ти мусив померти».
— Можливо, тому, — сказала Аннабет, — що більшість напівбогів ніколи б не впоралися самотужки. А дитина Зевса... тобто небезпечніше й бути не може. Можливість того, що ти доживеш до п’ятнадцятирічного віку, не знайшовши Табору напівкровок, була мізерною. І все ж, як я вже казала, таке дійсно трапляється. Талія втекла з дому, коли була маленькою. Вона роками виживала самотужки. Деякий час навіть дбала про мене. Тож, мабуть, ти теж одинак.
Джейсон випростав свою руку.
— А ці позначки?
Аннабет глянула на татуювання. Вони, вочевидь, її бентежили.
— Ну, орел — це символ Зевса, у цьому є сенс. Дванадцять рядків — можливо, вони означають роки, якщо ти робив позначки з того часу, як тобі виповнилося три роки. SPQR — це гасло давньої Римської імперії: «Senatus Populusque Romanus», або «Сенат та люди Риму». Хоча навіщо ти випалив це на власній руці, я гадки не маю. Хіба що в тебе був украй суворий учитель латини...
