— Не турбуйся! Це не те, через що проходять усі діти Зевса. Довго розповідати, але... ну, вона тривалий час була невизнаною. Якби вона зростала нормально, то їй було б десь за двадцять, але виглядає вона так само, як на цій світлині, наче вона... ну, приблизно твого віку. П’ятнадцять чи шістнадцять?
Якісь слова, сказані вовчицею уві сні, крутилися в голові. Він почув, як запитує:
— Яке в неї прізвище?
Аннабет знітилася.
— Вона, чесно кажучи, не користувалась своїм прізвищем. Тільки за великої потреби використовувала мамине, однак вони не дуже ладнали. Талія втекла, коли була дуже маленька.
Джейсон чекав.
— Усе гаразд? — запитала Аннабет.
Спалахнув уламок пам’яті — можливо, крихітна частинка, яку Гера забула викрасти. Або, можливо, залишила там навмисно — достатньо для того, щоб він пригадав це ім’я і знав, що копатися в минулому дуже небезпечно.
«Ти мусив померти», — сказав Хірон. Це не було просто зауваження стосовно того, що Джейсон — одинак, який вижив. Хірон знав дещо певне... дещо про Джейсонову родину.
Слова вовчиці з його сну нарешті стали зрозумілими для нього, цей жарт на його адресу. Він уявив, як Лупа ричить вовчим сміхом.
— У чому справа? — наполягала Аннабет.
Джейсон не міг це тримати в собі. Це б його вбило, до того ж він потребував допомоги Аннабет. Якщо вона знає Талію, то, можливо, щось порадить.
— Ти повинна присягнути, що нікому іншому не розповіси, — сказав він.
— Джейсоне...
— Присягнись, — наполіг він. — Доки я не з’ясую, що відбувається, що все це означає...
Він потер пекуче татуювання на передпліччі.
— Ти повинна тримати це в таємниці.
Аннабет вагалася, але цікавість перемогла.
— Гаразд. Доки ти не дозволиш, я не поділюсь ні з ким тим, що ти розповіси. Присягаюсь Стіксом.
Прогуркотів грім, голосніше, ніж було звичайним для будиночка.
— Грейс[26], — промовила Аннабет. — Талія Грейс.
Джейсонові пальці заніміли. Світлина полетіла додолу.
«Ти наша остання надія», — проричала вовчиця.
Джейсон підняв світлину з підлоги.
— Моє прізвище — Грейс, — промовив він. — Це моя сестра.
Аннабет зблідла. Джейсон бачив, як усередині неї б’ються тривога, недовіра і гнів. Вона вирішила, що він бреше. Його твердження неможливе. І якась частина Джейсона думала так само, однак щойно він промовив ті слова вголос, у нього не залишилося сумнівів, що вони правдиві. А тоді широко розчинилися двері будиночка. Усередину влетіли півдюжини таборян, очолені лисим хлопчиною з будиночка Іриди, Бутчем.
— Хутко! — заволав він, і важко було сказати, була на його обличчі збудженість чи переляк. — Дракон повернувся.
Пайпер прокинулась і миттю схопила дзеркало. У будиночку Афродіти таких було чимало. Вона підвелась у ліжку, глянула на своє віддзеркалення й застогнала. Вона досі була вродливою.
Минулої ночі, після вогнища, вона все перепробувала. Скуйовдила волосся, змила макіяж, плакала, щоб очі почервоніли. Нічого не допомогло. Волосся знову стало бездоганним. Сам себе наніс чаклунський макіяж. А очі відмовлялися набрякати й наливатися кров’ю.
Вона б перевдяглась, та не було у що. Решта таборян з будиночка Афродіти їй дещо запропонували (хіхікаючи за її спиною, вона була певна), але кожний з нарядів був навіть більш модним та сміховинним, ніж те, що було на ній.
І тепер, після жахливого сну, змін так само не відбулося. Зранку Пайпер зазвичай виглядала як зомбі, але зараз — зачіска, наче в супермоделі, і бездоганна шкіра. Навіть жахливий прищик під носом, що супроводжував її стільки днів, якому вона дала ім’я Боб, і той зник.
Вона заричала в розпачі та скуйовдила пальцями волосся. Марно. Воно тільки відскакувало на старе місце. Виглядала вона наче черокійська барбі.
З протилежного кінця будинку гукнула Дрю:
— Ох, дорогенька, воно не зникне. — Її голос линув з удаваним співчуттям. — Матусине благословення триватиме щонайменше день. Можливо, тиждень, якщо пощастить.
Пайпер стиснула щелепи: «Тиждень?»
Решта дітей Афродіти (приблизно дюжина дівчат і п’ятеро хлопців) самовдоволено посміхались і глузували над її стражданнями. Пайпер знала, що слід удавати байдужість, не дозволяти нікому розгнівати себе. Вона безліч разів мала справу з обмеженими й популярними дітлахами. Але тут усе було інакше. Ці були її братами та сестрами, хоч вона й не мала з ними нічого спільного. Та як узагалі Афродіті вдалось завести стільки дітей майже одного віку?.. Хоча це не її справа. Вона не хоче знати.
— Не хвилюйся, сонечко. — Дрю фарбувала губи яскравою помадою. — Уважаєш, що тобі тут не місце? Ми цілком із тобою згодні. Правду я кажу, Мітчеле?
Один з хлопців здригнувся.
— Е-е, авжеж. Звісно.
