Джейсон був майже впевнений, що причина інша. До того ж не здавалося можливим, щоб він був одинаком усе своє життя. Але що тоді? Аннабет досить чітко дала зрозуміти, що Табір напівкровок для напівбогів — єдине безпечне місце у світі.
— У мене, е... був химерний сон минулої ночі, — сказав він. Здавалося дещо безглуздим розповідати такі речі, однак Аннабет не виглядала здивованою.
— Мало не весь час це трапляється з напівбогами, — відповіла вона. — Що ти побачив?
Він розповів їй про вовків, зруйнований будинок та два кам’яних шпилі. Поки він говорив, Аннабет почала походжати, виглядаючи дедалі більш схвильованою.
— І ти не пам’ятаєш, де розташовується той будинок? — запитала вона.
Джейсон похитав головою.
— Але я впевнений, що бував там.
— Секвойї, — вона замислилась. — Можливо, Північна Каліфорнія. А вовчиця... я вивчала богинь, духів і чудовиськ усе своє життя. Ніколи не чула про Лупу.
— Вона сказала, що ворог — «вона». Я подумав, що це Гера, проте...
— Я б не стала довіряти Гері, але вважаю, що ворог не вона. А та річ, що зростає із землі... — Аннабет спохмурніла. — Ти мусиш зупинити її.
— Ти знаєш, що це таке, еге ж? — запитав він. — Або принаймні маєш здогадку. Я бачив твій вираз обличчя вчора ввечері біля вогнища. Ти дивилась на Хірона так, наче щось зрозуміла, але не хотіла нас лякати.
Аннабет завагалась.
— Джейсоне, з пророцтвами така річ... що більше ти знаєш, то більше намагаєшся їх змінити, а це може бути згубним. Хірон уважає, що краще віднайти свій власний шлях, з’ясувати все самотужки, коли прийде час. Якби він розповів мені все до мого першого завдання з Персі... мушу визнати, що не певна, чи змогла б піти на це. Для твого завдання це навіть більш важливо.
— Усе настільки кепсько?
— Ні, якщо впораєшся. Принаймні я сподіваюся, що ні.
— Але ж я не знаю навіть з чого почати. Куди мені вирушати?
— Слідуй за чудовиськами, — припустила Аннабет:
Джейсон замислився. Грозовий дух, що напав на нього у Великому каньйоні, сказав, що його викликає покровителька. Якщо Джейсон відстежить грозових духів, то матиме змогу знайти того, хто ними керує. А це, можливо, виведе на Герину в’язницю.
— Добре, — сказав він. — Як мені знайти грозових духів?
— Я б, швидше за все, запитала у бога вітру, — відповіла Аннабет. — Еол — господар усіх вітрів, але він трохи... непередбачуваний. Ніхто не може його відшукати, хіба що він сам хоче, щоб його знайшли. Гадаю, слід пошукати щастя в одного з чотирьох сезонних вітрів, які працюють на Еола. Найближчий з них, він найчастіше має справу з героями, — це Борей, Північний Вітер.
— То якщо я пошукаю його в гугл-картах...
— Та його не так вже й важко знайти, — заспокоїла Аннабет. — Він оселився у Північній Америці, як і решта богів. І, звісно, обрав найстаріше північне поселення, щонайдалі на північ.
— Мен? — припустив Джейсон.
— Далі.
Джейсон спробував уявити малу. Що було далі за Мен? Найстаріше північне поселення...
— Канада, — вирішив він. — Квебек.
Аннабет посміхнулась.
— Сподіваюся, ти говориш французькою.
Джейсон аж відчув спалах збудження. Квебек — тепер він принаймні мав ціль. Відшукати Північного Вітра, відстежити грозових духів, з’ясувати, на кого вони працюють і де розташовується зруйнований будинок. Звільнити Геру. Усе протягом чотирьох днів. Чудово.
— Дякую, Аннабет!
Він подивився на світлини, які не випускав з рук увесь цей час.
— То, гм... кажеш, небезпечно бути дитиною Зевса? Що трапилось із Талією?
— О, з нею все добре, — відповіла Аннабет. — Вона стала мисливицею Артеміди — однією зі служниць богині. Вони мандрують країною і вбивають чудовиськ. Ми нечасто бачимо їх у таборі.
Джейсон підвів очі на величезну статую Зевса. Він розумів, чому Талія спала в цій ніші. Це було єдине місце в будинку, куди не сягав зір хіпі-татка. Та навіть цього виявилось недостатньо. Дівчина вирішила піти з Артемідою і стати частиною ватаги, що краще, ніж залишатись у цьому холоднючому храмі зі своїм двадцятифутовим батьком (Джейсоновим батьком), який сердито на неї дивився. «Нагодую високою напругою!» Джейсону неважко було зрозуміти почуття Талії. Він замислився, чи не існує мисливської ватаги для хлопців.
— А хто той інший підліток на світлині? — запитав він. — Рудоволосий хлопець.
Аннабет напружилася. Делікатна тема.
— Це Люк, — відповіла вона. — Він уже помер.
Джейсон вирішив, що краще йому не розпитувати далі. Але те, як Аннабет вимовила це ім’я, схилило його до думки, що Персі Джексон був не єдиним хлопцем, який коли-небудь їй подобався.
Він знову зосередився на обличчі Талії. Йому все здавалось, що ця світлина з нею важлива. Щось він випускав з уваги.
Джейсон відчував дивний зв’язок із цією іншою дитиною Зевса, людиною, яка могла зрозуміти його розгубленість, можливо, навіть відповісти на деякі запитання. Проте якийсь наполегливий шепіт усередині нього повторював: «Небезпечно. Тримайся подалі».
— Скільки їй зараз? — поцікавився він.
— Важко сказати. Деякий час вона була деревом. А зараз безсмертна.
— Що?
Його вираз обличчя, певно, варто було бачити, бо Аннабет розсміялась.
