— Я — Кал, — повторив Кал. — А це Зет! Мій брат!
— Овва, — промовив Лео. — Це ж майже три речення, чуваче! Так тримати.
Кал рохнув, вочевидь, дуже собою задоволений.
— Дурний блазень, — буркнув його брат. — Вони ж з тебе кепкують. Та байдуже. Я — Зет, що скорочено від Зет. А ця пані... — Він підморгнув Пайпер, але це більш нагадувало судому обличчя. — Вона може називати мене так, як забажає. Можливо, вона воліє повечеряти з відомим напівбогом, перш ніж нам доведеться вас убити?
Пайпер видала такий звук, наче вдавилась.
— Це... украй жахлива пропозиція.
— Та не переймайся. — Зет грайливо поворушив бровами. — Ми, Бореади, дуже романтичні.
— Бореади? — утрутився Джейсон. — Тобто сини Борея?
— О, так, ти чув про нас! — Зет виглядав задоволеним. — Ми батькові воротарі. Отже, ти розумієш, що ми не можемо дозволити неуповноваженим персонам літати в його повітряному просторі на скрипучих драконах і лякати дурних смертних.
Він показав униз, і Лео побачив, що смертні почали щось помічати. Декілька вказували вгору, поки що не з жахом, а швидше із замішанням та роздратованістю, наче дракон був вантажним гвинтокрилом, що занизько літає.
— Тому, на жаль, хіба що це аварійна посадка, — мовив Зет, прибираючи волосся зі свого вкритого вуграми обличчя, — ми мусимо вас болісно вбити.
— Убити! — погодився Кал, з трохи більшим запалом, ніж Лео вважав необхідним.
— Стривайте! — мовила Пайпер. — Це і є аварійна посадка.
— Оу... — Кал виглядав таким розчарованим, що Лео майже стало його шкода.
Зет придивився до Пайпер, хоча він і до того цим займався.
— Чому вродлива дівчина вирішила, що це аварійна посадка?
— Ми повинні побачитись із Бореєм. Це вкрай терміново! Будь ласочка? — Пайпер видавила усмішку, яка, вирішив Лео, далась їй ледве не ціною власного життя. Однак вона досі мала цю штуку з благословенням Афродіти і виглядала неймовірно. А ще щось таке було в її голосі — Лео усвідомив, що вірить кожному слову. І Джейсон кивав, виглядаючи цілковито переконаним.
Зет помацав свою сорочку, імовірно, щоб переконатися, що верхні ґудзики розстібнуті.
— Що ж... Прикро розчаровувати привабливу пані, але, бачте, моя сестра, вона на нас накинеться, якщо ми дозволимо...
— А ще наш дракон несправно працює! — додала Пайпер. — Він кожної миті може розвалитися!
Фестус безпомічно здригнувся, а тоді повернув голову, і з його вуха витекла грязюка та заляпала чорний мерседес на автостоянці знизу.
— Не вбити? — проскиглив Кал.
Зет обмірковував проблему. А потім обдарував Пайпер ще одним судомним підморгуванням.
— Що ж, ти гарненька. Тобто маєш рацію. Несправний дракон — це може призвести до аварії.
— Убити потім? — запропонував Кал, що, швидше за все, було найбільш дружнім з того, що він коли-небудь казав.
— Доведеться надати батькові пояснення, — вирішив Зет. — Останнім часом він не дуже люб’язний до гостей. Але добре. Аюди з пошкодженим драконом, летіть за нами!
Бореади сховали мечі в піхви та зняли з поясів зброю поменше — принаймні Лео здалося, що це зброя. А потім Бореади її увімкнули, і Лео зрозумів, що це ліхтарики з помаранчевими конусами, як ті, якими користуються диспетчери на злітно-посадочній смузі. Кал і Зет розвернулися і полетіли до башти готелю.
Лео повернувся до друзів.
— Обожнюю цих хлопців. Летимо за ними?
Джейсон та Пайпер не здавалися захопленими.
— Мабуть, — вирішив Джейсон. — Усе ж таки ми тут. Однак, цікаво, чому Борей нелюб’язний до відвідувачів.
— Та то він просто з нами не зустрічався. — Лео присвиснув. — Фестусе, за тими ліхтариками!
Коли вони наближалися, Лео почав хвилюватися, що вони вріжуться в башту. Бореади прямували точнісінько в зелене вістря і не збавляли швидкості. А тоді частина похилого даху з’їхала вбік і відкрила вхід, що, безперечно, був достатньо широким для Фестуса. Зверху та знизу вишикувались бурульки, схожі на криві зуби.
Вони приземлились у місці, яке, певно, було номером люкс, тільки от повністю вкритим кригою. У вестибюлі були куполоподібна стеля в сорок футів заввишки, величезні задраповані вікна та розкішні східні килими. Сходи в кінці кімнати вели до іншої, не менш масивної зали та безлічі коридорів, що розходились ліворуч та праворуч. Тільки через кригу краса кімнати здавалась трохи моторошною. Коли Лео з’їхав зі спини дракона, килим під його ногами затріщав. Меблі також укривав тонкий шар криги. Завіски не ворушилися, бо затверділи від холоду, а крізь обмерзлі вікна проходило химерне бліде світло сонця, що сідало. Навіть стеля вкрилася бурульками. А щодо сходів, то Лео був певен, що зламає собі шию, якщо спробує ними піднятися.
— Хлопці, — сказав він, — полагодьте тут термостат, і я охоче сюди переїду.
— А я ні, — Джейсон збентежено поглянув на сходи. — Щось тут не так. Щось там угорі...
Фестус здригнувся та фиркнув полум’ям. На його лусках почала утворюватися крига.
— Ні, ні, ні, — поквапився до них Зет, хоча, як йому вдавалось ходити в цих гострокінцевих туфлях, Лео не мав уявлення. — Дракона ви повинні вимкнути. Не можна, щоб тут був вогонь. Тепло псує моє волосся.
Фестус заревів, а його зуби-свердла почали обертатися.
