— Тихо-тихо, хлопчику! — Лео повернувся до Зета. — Дракон трошки хворобливо сприймає загальне поняття «вимкнення». Але в мене є краще рішення.
— Вбити? — припустив Кал.
— Ні, друзяко! Припинив би ти вже ці балачки про вбивання. Просто зачекайте.
— Лео, — схвильовано промовила Пайпер, — що ти...
— Дивись і вчись, королево краси! Коли я лагодив Фестуса вчора вночі, знайшов безліч усяких кнопок. Деякі роблять таке, що краще й не знати. Але деякі... А, от воно де.
Лео просунув пальці за передню лапу дракона. Потягнув за якийсь важіль, і дракон здригнувся з голови до ніг. Усі відступили, тоді як Фестус почав згортатися, наче оригамі. Бронзова броня склалася вкупу. Шия та хвіст втягнулись у тіло. Крила згорнулися, а тулуб почав стискатися, поки не перетворився на прямокутний металевий зливок, розміром з невеличку валізу.
Лео спробував його підняти, але штукенція важила не менше, ніж шість мільярдів фунтів.
— Е-е... гаразд. Стривайте. Так... ага.
Він натиснув на іншу кнопку. Зверху вискочила ручка, а знизу клацнули коліщатка.
— Та-дам! — оголосив він. — Найважча у світі ручна валіза.
— Це неможливо, — промовив Джейсон. — Щось настільки велике не могло...
— Стій! — наказав Зет. Він та Кал, обидва оголили свої мечі й люто витріщилися на Лео.
Лео здійняв руки.
— Гаразд... що я такого накоїв? Охолоньте, хлопці! Коли це так вас турбує, то мені не обов’язково брати дракона, як валізу...
— Хто ти? — Зет тицьнув вістрям меча Лео в груди. — Дитя Південного Вітра, що шпигує за нами?
— Що? Ні! — мовив Лео. — Син Гефеста. Дружній коваль, нікому жодної шкоди!
Кал заричав і нахилився обличчям до Лео — упритул він безперечно не був вродливішим, зі своїми синцями на очах та потрощеними зубами.
— Чую вогонь, — сказав він. — Вогонь — це зло.
— О, — серце Лео закалатало. — Еге, ну... мій одяг начебто підпалений, і я працював з мастилом, і...
— Ні! — Зет відштовхнув Лео назад на вістря меча. — Ми чуємо вогонь, напівбоже. Ми припустили, що це був скрипучий дракон, але дракон тепер — валіза. І я досі чую вогонь... від тебе.
Коли б не три градуси в пентхаусі, Лео б почав пітніти.
— Агов... слухай... я не знаю... — Він глянув у розпачі на друзів. — Допоможете трошки?
Джейсон уже тримав золоту монету в руці. Він зробив крок уперед, дивлячись на Зета.
— Слухай, це якась помилка. Лео не якийсь ваш вогняний хлопець. Скажи їм, Лео. Скажи, що ти не вогняний хлопець.
— Е-е...
— Зет? — Пайпер знову спробувала запаморочливу усмішку, хоч виглядала занадто схвильованою та змерзлою, щоб це здійснити. — Ми всі тут друзі. Сховайте ваші мечі та нумо поговоримо.
— Дівчина гарненька, — визнав Зет, — і, звісно, вона не зможе встояти перед моєю неперевершеністю. Однак, на жаль, я не можу залицятися до неї зараз.
Він тицьнув вістрям меча в груди Лео, і той відчув, як мороз огортає його сорочку, змушуючи шкіру німіти.
Коли б він міг розкласти Фестуса. Йому потрібна якась підтримка. Але на це знадобиться декілька хвилин, навіть якщо він дотягнеться до кнопки, а на шляху у нього ще два божевільних з пурпуровими крилами.
— Убити його зараз? — запитав свого брата Кал.
Зет кивнув.
— На жаль, гадаю...
— Ні, — наполіг Джейсон.
Його голос був досить спокійним, але Лео подумав, що той готовий хоч зараз підкинути ту монету й перейти в режим гладіатора.
— Лео всього лише син Гефеста. Він не загроза. Пайпер — дочка Афродіти. Я — син Зевса. Ми на мирному...
Джейсон запнувся, бо обидва з Бореадів раптом обернулися до нього.
— Що ти сказав? — наполегливо запитав Зет. — Ти — син Зевса?
— Е... так, — відповів Джейсон. — Це ж добре, так? Мене звуть Джейсон.
Кал від здивування ледь меча не впустив.
— Не може бути Джейсон, — промовив він. — Не такий вигляд.
Зет наблизився до Джейсона та зиркнув йому в обличчя.
— Ні, це не наш Джейсон. Наш Джейсон був стильнішим. Не таким, як я... але стильним. До того ж наш Джейсон помер багато тисячоліть тому.
— Стривайте, — мовив Джейсон. — Ваш Джейсон... тобто перший Джейсон? Хлопчина із Золотим Руном?
— Авжеж, — відповів Зет. — Ми були його товаришами на Арго, у старі часи, коли були смертними напівбогами. Потім ми прийняли безсмертя, щоб служити своєму батькові. Тож тепер я завжди маю гарний вигляд, а мій дурнуватий брат може вічність насолоджуватися піцею та хокеєм.
— Хокей! — погодився Кал.
— Але Джейсон... наш Джейсон... помер як смертний, — сказав Зет. — Ти не можеш бути ним.
— Я не він, — погодився Джейсон.
— То вбити? — запитав Кал. Ясно, що ця розмова вкрай навантажувала його дві мозкові клітини.
— Ні, — розчаровано промовив Зет. — Якщо він — син Зевса, він може бути одним з тих, на кого ми чекали.
— Чекали? — переконався Лео. — Тобто в доброму сенсі, може, щоб чимось нагородити? Чи чекали в поганому сенсі, і в нас неприємності?
Відповів дівочий голос.
— Це залежить від волі батька.
