На світлині Талія виглядала зовсім несхожою на нього. У них обох були блакитні очі, але на цьому все. Її волосся було чорним. Колір шкіри — більш середземноморським. Риси обличчя — гострішими, нагадували яструба.
І все ж Талія здавалась такою знайомою. Гера залишила рівно стільки спогадів, щоб він був упевненим у тому, що Талія його сестра. Але Аннабет була дуже здивованою, коли він розповів їй про це, ніби ніколи й не чула, що у Талії є брат. Чи знала Талія про його існування? Як їх розлучили?
Гера забрала його спогади. Вона вкрала все з Джейсонового минулого, кинула його в нове життя, а тепер очікувала, що він врятує її з якоїсь там в’язниці, щоб повернути те, що вона сама ж і викрала. Це так лютило Джейсона, що він хотів залишити богиню гнити в тій клітці. Але не міг. Він був у глухому куті. Він мусив дізнатися більше, і це ще сильніше його лютило.
— Агов, — Пайпер торкнулася його руки. — Ти зі мною?
— Авжеж... авжеж, вибач.
Він був удячний Пайпер. Йому був потрібен друг, і він радів тому, що вона почала втрачати благословення Афродіти. Макіяж зникав. Волосся повільно поверталось до старого нерівного стилю з маленькими косичками по боках. Через це вона виглядала справжньою і, на думку Джейсона, вродливішою.
Зараз він був упевнений, що вони ніколи не знали одне одного до Великого каньйону. Їх стосунки були лише витівкою Туману в голові Пайпер. І все ж, що довше він проводив з нею час, то більше бажав, щоб ті стосунки були справжніми.
«Припини це», — сказав він собі.
Це несправедливо щодо Пайпер — так думати. Він гадки не мав, що чекає на нього в старому житті... чи хто чекає. Однак він був певен, що його минуле не пов’язане з Табором напівкровок. І хтозна, що станеться після цього завдання? Навіть якщо припустити, що вони вціліють.
Коли вони дійшли до кінця коридору, то опинилися перед групою дубових дверей, на яких була вирізьблена мапа світу. У кожному кутку було бородате чоловіче обличчя, що видмухувало вітер. Джейсон відчував, що вже бачив такі мапи в минулому. Але цього разу всі вітряні хлопці були Зимою, що несла лід та сніг з усіх куточків світу.
Принцеса обернулась. Її карі очі заблищали, і Джейсон почувався різдвяним подарунком, який вона сподівалася відкрити.
— Це тронна зала, — промовила вона. — Поводься якнайкраще, Джейсоне Грейс. Мій батько буває... прохолодним. Я буду перекладати і сприяти тому, щоб він вислухав тебе. Я справді сподіваюся, що він помилує тебе. Ми могли б так розважитися.
Джейсон сумнівався, що під розвагами вона розуміє те саме, що й він.
— Е-е, гаразд, — спромігся хлопець, — але, серйозно, ми тут лише заради невеличкої розмови. Ми вирушимо одразу після неї.
Дівчина посміхнулася.
— Обожнюю героїв. Такі блаженно неосвічені.
Пайпер поклала руку на свій кинджал.
— То, можливо, розповіси нам? Ти сказала, що будеш нам перекладати, а ми навіть не знаємо, хто ти? Як тебе звуть?
Дівчина неприязно фиркнула.
— Гадаю, що не маю дивуватися тому, що ви мене не впізнали. Навіть у стародавні часи грекам мало що про мене було відомо. Їх рідні острови були занадто теплими, занадто далекими від моїх володінь. Я — Хіона, дочка Борея, снігова богиня.
Вона провела пальцем у повітрі, і крихітна хуртовина завертілася біля неї — великі пухнасті пластівці, м’які наче бавовна.
— А зараз ходімо, — промовила Хіона. Дубові двері широко розчинилися, і з кімнати ринуло холодне блакитне світло. — Сподіваюся, ви витримаєте невеличку розмову.
Коли вестибюль був просто холодним, то тронна зала нагадувала морозильне сховище.
У повітрі стояв туман. Джейсон тремтів і видихав пару. Уздовж стін висіли пурпурові гобелени із зображеннями пейзажів лісів, пустинних гір та льодовиків. Високо вгорі на стелі блимали стрічки різнокольорового світла — то було полярне сяйво. Підлогу вкривав шар снігу, тож ступати доводилось обережно. По всій кімнаті стояли крижані скульптури воїнів у натуральну величину — деякі в грецькій броні, деякі в середньовічних обладунках, деякі в сучасному камуфляжі — усі зображені в різних позах у момент нападу: зі здійнятими мечами та зарядженими рушницями.
Принаймні Джейсону здалося, що це скульптури. А потім він спробував ступити між двома грецькими списоносцями, і ті з вражаючою швидкістю, тріскочучи суглобами й розпорошуючи крижані кристалики, схрестили свої списи та загородили Джейсонові шлях.
З кінця зали пролунав чоловічий голос французькою мовою. Кімната була такою довгою та затуманеною, що іншого кінця Джейсон не бачив. Та що б не сказав той чоловік, а крижані вартові прибрали свої списи.
— Усе гаразд, — промовила Хіона. — Батько наказав їм поки що вас не вбивати.
— Чудово, — сказав Джейсон.
Зет кольнув його в спину мечем.
— Іди далі, Джейсоне молодший.
— Прошу, не називай мене так.
— Мій батько не любить чекати, — попередив Зет, — а вродлива Пайпер, на жаль, утрачає свою чарівну зачіску з кожним кроком. Потім, можливо, я позичу їй щось із мого широкого асортименту засобів для догляду за волоссям.
— Спасибі, — пробурчала Пайпер.
