Зазублена дірка, яку вони зробили в даху, зяяла футів на двадцять вище. Як вони взагалі пережили це падіння? Зі стелі звисало декілька електричних лампочок, що тьмяно мерехтіли, але майже не освітлювали такий величезний простір. Поряд із Пайпер на металевій стіні красувався логотип компанії, але його майже повністю зафарбували графіті. Знизу в напівтемряві приміщення вона змогла .розрізнити величезні машини, механічні маніпулятори та недороблені вантажівки на конвеєрі. Це місце мало такий вигляд, наче його залишили багато років тому.
Джейсон і Лео підійшли до неї.
Лео запитав:
— Усе гаразд?.. — А потім він побачив її ногу. — Ох ні, не все гаразд.
— Спасибі, що підбадьорив, — застогнала Пайпер.
— Усе буде добре, — сказав Джейсон, проте Пайпер почула хвилювання в його голосі. — Лео, маєш щось для першої допомоги?
— Так... так, авжеж.
Він порився у своєму поясі для інструментів і витягнув купку бинтів та рулон скотчу, що здавались завеликими для кишень пояса. Пайпер помітила цей пояс учора вранці, але не подумала запитати про нього в Лео. Він не здавався чимось особливим — такий собі звичайний шкіряний пояс з купою кишень, який міг би носити коваль чи тесля. І здавалося, що він був порожнім.
— Як ти... — Пайпер спробувала сісти і зморщилась від болю. — Як ти витягнув усе це з порожнього пояса?
— Чаклунство, — відповів Лео. — Поки що не розібрався повністю, але я можу викликати з кишень майже будь-які інструменти і ще деякі корисні речі.
Він сунув руку в іншу кишеню і витягнув маленьку олов’яну коробочку.
— М’ятні льодяники?
Джейсон вихопив льодяники.
— Це приголомшливо, Лео. А зараз не міг би ти щось зробити з її ногою?
— Я механік, старий. Можливо, коли б вона була автомобілем... — Він клацнув пальцями. — Стривай, що то була за лікувальна їжа, якою тебе нагодували в таборі, — харчі Рембо?
— Амброзія, дурнику, — вимовила Пайпер крізь зуби. — Має бути в мене в рюкзаку, якщо її не розчавило.
Джейсон обережно стягнув рюкзак з її плечей. Він порився в припасах, які спакували діти з будиночка Афродіти, і знайшов пакет, набитий розчавленими квадратними тістечками, що нагадували лимонне печиво. Він відламав шматок і дав Пайпер.
Смак був зовсім не таким, як вона очікувала. Він нагадав їй татів суп із чорної квасолі, який він готував їй у дитинстві. Тато годував ним Пайпер щоразу, коли вона захворювала. Цей спогад її розслабив, хоч і засмутив. Біль у щиколотці згасла.
— Ще, — промовила вона.
Джейсон нахмурився.
— Пайпер, нам не слід ризикувати. Нам сказали, що завелика кількість може вбити. Давай я спробую вправити твою ногу.
Шлунок Пайпер затремтів.
— Ти вже колись це робив?
— Так... здається.
Лео знайшов стару дерев’яну дощечку та зламав її навпіл, щоб отримати шину. А потім приготував бинти та скотч.
— Тримай її ногу нерухомою, — сказав йому Джейсон. — Пайпер, буде боляче.
Коли Джейсон вправив ногу, Пайпер так несамовито здригнулася, що шибонула Лео в руку, і той закричав чи не голосніше за неї. Коли туман в очах розсіявся і вона знову змогла нормально дихати, то побачила, що нога спрямована в правильний бік, а на щиколотку наклали шину з фанери, бинтів та скотчу.
— Ох, — вимовила вона.
— Боженько, королево краси! — Лео потер свою руку. — Радий, що це було не моє обличчя.
— Перепрошую, — промовила вона. — І не називай мене королевою краси, або я вдарю тебе ще раз.
— Ви обидва молодці! — Джейсон знайшов флягу в рюкзаку Пайпер і дав їй попити. За декілька хвилин її живіт угамувався.
Коли біль минув, Пайпер почула, як назовні завиває вітер. Крізь дірку в даху летіли сніжинки, після зустрічі з Хіоною Пайпер менш за все хотілось бачити сніг.
— Що сталось із драконом? — запитала вона. — Де ми знаходимося?
Обличчя Лео спохмурніло.
— Не знаю, що сталося з Фестусом. Він просто смикнувся вбік, наче врізався в невидиму стіну, і почав падати.
Пайпер пригадала попередження Енцелада: «Я покажу тобі, як легко можна вибити з голови бунтарський дух». Йому вдалося збити їх з такої далекої відстані? Це неможливо.
Якщо він такий могутній, навіщо йому потрібно, щоб вона зраджувала своїх друзів, коли він може просто вбити їх самотужки? І як цей велетень може стежити за нею крізь хуртовину за тисячі миль від себе?
Лео вказав на логотип на стіні.
— А щодо того, де ми зараз...
Було важко щось розгледіти крізь графіті, однак Пайпер розрізнила величезне червоне око з написом: «МОНОКЛЬ МОТОРЗ, СКЛАДАЛЬНИЙ ЗАВОД І».
— Зачинений автомобільний завод, — сказав Лео. — Здається, ми впали в Детройті.
Пайпер не вперше чула про зачинені автомобільні заводи в Детройті, отже, в цьому був сенс. Тільки місце, де вони приземлилися, було аж занадто гнітючим.
— Наскільки це далеко від Чикаго?
Джейсон передав їй флягу.
— Три чверті шляху від Квебеку, мабуть. Та річ у тому, що без дракона нам доведеться подорожувати по землі.
— У жодному разі, — сказав Лео. — Це небезпечно.
Пайпер пригадала, як земля тягнула її за ноги уві сні і як цар Борей говорив про жахи.
— Він має рацію. До того ж я не знаю, чи можу ходити. А три людини... Джейсоне, ти не зможеш перенести стількох через країну самотужки.
