— Він може бути в біді, — сказала Пайпер. — Сходи перевір.
— Я не можу залишити тебе саму.
— Усе буде гаразд. — Вона була налякана, але не хотіла це визнавати. Вона дістала свій Катоптріс і зробила впевнений вигляд. — Хтось наблизиться — я його простромлю.
Джейсон завагався.
— Я залишу тобі рюкзак. Якщо не повернуся за п’ять хвилин...
— Панікувати? — припустила вона.
Він видавив усмішку.
— Радий, що ти знову нормальна. Макіяж та сукня лякали значно більше, ніж кинджал.
— Гони вже, Спаркі[35]. Доки до тебе не дісталася.
— Спаркі?
Навіть ображеним Джейсон виглядав привабливо. Це було нечесно. А потім він пішов до сходів і зник у темряві.
Пайпер лічила подихи, намагаючись оцінити, скільки минуло часу. Вона збилась з рахунку десь на сорока трьох. І тоді щось у приміщенні гупнуло.
Луна стихла. Серце Пайпер калатало, але вона не покликала на допомогу. Інстинкти підказували, що не треба цього робити.
Вона втупила очі у свою забинтовану щиколотку. «Я начебто не можу втекти». Тоді вона знову глянула на позначку «Монокль Моторе». Голос у голові докучав їй, застерігав про небезпеку. Щось із грецької міфології...
Її руки схопили рюкзак. Вона дістала квадратики амброзії. Завелика кількість її вб’є, однак ще трішки можуть вилікувати ногу.
БУМ!
Цього разу звук пролунав ближче, просто під нею. Вона вийняла цілий квадратик амброзії і запхала собі до рота. Серце калатало ще швидше. Шкіра запалала.
Вагаючись, вона зігнула щиколотку проти шини. Жодного болю, жодної закляклості. Вона перерізала скотч кинджалом і почула тяжкі кроки на сходах, наче хтось ішов у металевих черевиках.
Скільки часу минуло? П’ять хвилин? Довше? Кроки не були схожі на Джейсонові, однак, може, він несе Лео? Урешті Пайпер не втрималась. Стискаючи кинджал у руці, вона вигукнула:
— Джейсоне?
— Так, я, — промовив він з темряви, — піднімаюсь.
Без сумніву, це голос Джейсона. То чому всі її інстинкти говорили «біжи»?
Не без зусиль вона стала на ноги.
Кроки наблизились.
— Усе гаразд, — заспокоїв голос Джейсона.
Нарешті з темряви з’явилось обличчя — огидний чорний вищір, розбитий ніс і єдине, налите кров’ю око посеред лоба.
— Усе добре, — промовив циклоп, бездоганно імітуючи голос Джейсона. — Ти саме вчасно до обіду.
Хотів би Лео, щоб дракон приземлився не на туалети.
З усіх місць, де можна розбитися, рядок портативних туалетів був найгіршим варіантом. На заводському подвір’ї стояла дюжина пластикових кабінок, і Фестус розчавив їх усі. На щастя, ними довгий час не користувалися, і вибух від аварії перетворив більшість вмісту на попіл. І все ж з-під уламків витікали деякі досить соромітні хімікалії. Лео мусив обережно пересуватись і силуватись не дихати носом. Валив сніг, однак шкіра дракона була настільки гарячою, що парувала. Та Лео це, авжеж, не турбувало.
Після декількох хвилин лазіння по нерухомому тілу Фестуса Лео почав дратуватися. Дракон виглядав цілком непогано. Так, він звалився з неба і приземлився з великим вибухом, та його тіло навіть ніде не зім’ялося. Вогняний шар, вочевидь, утворився від накопичення газів усередині туалетних кабінок, а не від самого дракона. Крила Фестуса були неушкодженими. Здавалось, що нічого не зламано. Не було жодної причини, через яку він міг відключитись.
— Це не моя провина, — пробурчав Лео. — Фестусе, ти виставляєш мене в поганому світлі.
А тоді він відкрив панель керування на голові дракона, і його серце завмерло.
— Ох, Фестусе, якого біса?
Електросхему вкривала крига. Лео міг присягнутися, що вчора з нею все було гаразд. Він так старанно працював, щоб полагодити заіржавілі схеми, але щось спричинило миттєву заморозку всередині голови дракона, де через постійну високу температуру такого статися не могло б. Через кригу електросхема перевантажилась і підпалила контрольний диск. Лео не бачив жодної причини, через яку це могло статися. Авжеж, дракон був старим, але в цьому випадку це нічого не пояснювало.
Він міг замінити дроти. Це було неважко. Але підпалений контрольний диск був у поганому стані. Грецькі літери та малюнки, вирізьблені по краях, які, швидше за все, тримали всю магію, потерлись та почорніли.
Єдина частина, яку Лео не міг замінити, і саме вона була пошкоджена. Знову.
Він почув мамин голос: «Більшість проблем здаються гіршими, ніж вони є насправді, міхо. Не існує нічого невиправного».
Мама могла полагодити будь-що, і все ж Лео був упевнений, що вона ніколи не мала справи з п’ятдесятирічним чарівним металевим драконом.
Стиснувши щелепи, він вирішив, що мусить спробувати. Він не збирається йти пішки крізь хуртовину від Детройту до Чикаго і не збирається залишати друзів у скрутному становищі.
— Гаразд, — пробурмотів він, зчищаючи сніг з плечей. — Дай мені нейлонову щетинну щітку для деталей, нітрилові рукавички і, мабуть, банку того очисного аерозолю.
