— Не зможу, — відповів Джейсон. — Лео, ти впевнений, що дракон у небі не зламався? Ну, Фестус старий, і...
— І я міг не полагодити його належним чином?
— Я цього не казав, — заперечив Джейсон. — Я до того... можливо, ти ще зможеш його полагодити?
— Не знаю. — Лео здавався пригніченим. Він витягнув з кишень декілька шурупів і почав вертіти їх у руках. — Доведеться знайти, де він приземлився, якщо він узагалі цілий.
— Це я винна, — не подумавши випалила Пайпер. Вона просто не могла вже це витримувати. Ця таємниця про її батька спалювала її зсередини, наче завелика кількість амброзії. Якщо вона і далі буде брехати друзям, то, здавалось, згорить дощенту.
— Пайпер, — м’яко промовив Джейсон, — ти спала, коли у Фестуса почалися перебої. Ти не винна.
— Еге ж, ти просто в шоці, — погодився Лео. Він навіть не намагався жартувати в її бік. — Тобі боляче. Просто відпочивай.
Вона хотіла розповісти їм усе, але слова застрягли в горлі. Ці двоє були такими милими до неї. І все ж, якщо Енцелад якимсь чином за нею стежить, одне недоречне слово може спричинити смерть її батька.
Лео підвівся.
— Слухай, е-е... Джейсоне, чому б тобі не залишитися з нею, друзяко? А я пошукаю Фестуса. Думаю, він упав десь неподалік цього складу. Якщо я його знайду, можливо, з’ясую причину падіння й полагоджу.
— Це занадто небезпечно, — сказав Джейсон. — Тобі не слід іти самому.
— Та в мене є скотч і м’ятні льодяники. Усе буде гаразд, — відповів Лео, трохи поспішно, тож Пайпер зрозуміла, що він тільки намагався здаватися спокійним. — Ви просто не втікайте нікуди без мене.
Лео сунув руку у свій чарівний пояс, витягнув ліхтарик і попрямував униз по сходах, залишивши Пайпер і Джейсона вдвох.
Джейсон усміхнувся їй, хоч було помітно, що він збентежений. Точнісінько таким було його обличчя, коли він уперше її поцілував на даху гуртожитку в «Школі дикунів», — цей гарненький маленький шрам на його губі вигинався півмісяцем. Від цього спогаду на душі стало тепліше. А потім вона пригадала, що того поцілунку ніколи насправді не було.
— Виглядаєш краще, — промовив Джейсон.
Пайпер не була впевнена, чи він має на увазі її ногу, чи те, що вона вже втратила свою чарівну вроду. Її джинси роздерлися від падіння крізь дах. Черевики заляпало брудним розталим снігом. Вона не знала, як виглядало її обличчя, але припускала, що жахливо.
Яке їй до цього діло? Вона ніколи не турбувалася про такі речі в минулому. Можливо, це її дурнувата матуся, богиня кохання, плутає їй думки. Якщо в неї почнуть з’являтися поривання почитати модні журнали, треба буде розшукати Афродіту і дати їй стусана.
Вона вирішила зосередитися на щиколотці. Поки вона нею не рухала, біль був не таким уже й страшним.
— Ти чудово впорався, — сказала вона Джейсону. — Де ти навчився надавати першу допомогу?
Він знизав плечима.
— Відповідь незмінна. Я не знаю.
— Але ти почав щось пригадувати, чи не так? Як те пророцтво латинською мовою в таборі або той сон про вовчицю.
— Усе нечітке, — сказав він. — Як дежавю. Бувало, що забуваєш якесь слово чи ім’я, і воно начебто крутиться на язиці, але пригадати не можеш? Це те ж саме — тільки з цілим життям.
Пайпер частково його розуміла. Останні три місяці — життя, де вона думала, що в неї стосунки з Джейсоном, — виявилися Туманом.
«Хлопець, якого в тебе ніколи не було? — сказав Енцелад. — Хіба це важливіше за твого власного батька?»
Їй слід було помовчати, і все ж вона озвучила запитання, яке не давало їй спокою відучора.
— Ця світлина у твоїй кишені, — промовила вона. — Це хтось із твого минулого?
Джейсон відсахнувся.
— Перепрошую, — сказала вона. — Мене це не стосується. Забудь.
— Та ні... усе гаразд. — Риси його обличчя пом’якшали. — Просто я сам ще намагаюсь розібратися. Її звуть Талія. Вона моя сестра. Я не пам’ятаю жодних подробиць. Навіть не впевнений, звідки це знаю, але... е-е, чого ти усміхаєшся?
— Нічого. — Пайпер намагалась здихатись від усмішки. Це не його стара дівчина. Вона почувалась безглуздо щасливою. — Е-е-е, просто... це чудово, що ти пригадав. Аннабет говорила мені, що та стала мисливицею Артеміди, так?
Джейсон кивнув.
— Мені здається, що я повинен її відшукати. Гера залишила мені цей спогад не просто так. Це якось пов’язано з нашим завданням. Але... мені також здається, що це може бути небезпечним. Я не певен, що хочу з’ясовувати правду. Це ненормально?
— Ні, — відповіла Пайпер. — Зовсім ні.
Вона втупила очі в логотип на стіні. «МОНОКЛЬ МОТОРС» — самотнє червоне око. Щось у цьому логотипі її бентежило.
Можливо, справа в думках про Енцелада, що, ймовірно, спостерігає за нею і тримає батька в заложниках. Вона мусить його врятувати. Але як вона може зрадити друзів?
— Джейсоне, — промовила Пайпер, — до речі, про правду, я мушу тобі дещо сказати... дещо про мого тата...
Їй не випала змога. Десь знизу брязнув метал, наче зачинилися двері. Звук відбився луною повсюди.
Джейсон підвівся. Дістав свою монету, підкинув її і схопив у повітрі золотий меч. Він перехилився через поруччя.
— Лео? — вигукнув він.
Ніхто не відповів.
Джейсон присів поряд із Пайпер.
— Мені це не подобається.
