- Наскільки цікаві? - уточнив ельф, чекаючи закінчення огляду моїх лусочок. - Не звичайні. Я думаю, ми можемо придбати їх у вас за ціною двадцять джубів за
штуку.
Якби гном не був настільки захоплений експертизою, він, мабуть, почув би стук
наших щелеп об стіл.
- А коли ви можете нам заплатити? - зібравшись, щоб не видати хвилювання,
запитала я.
- Через годину, - відповів пан Тіллон. - Якраз встигнемо зібрати потрібну суму. Тим
часом ви можете зачекати тут. Я піду розпоряджусь, щоб вас пригостили.
Гном залишив кімнату так швидко, як дозволяли його короткі ноги. - Я от що думаю, - звернулася я до ельфа. - З такими цінами, ймовірно, варто не все
продавати, інакше банк збанкрутує. Залишу собі. Нехай зберігаються в браслеті - він же безмірний.
- Розумно. Якось я цього не очікував. Добре, що лише сотню принесли. Але тепер не
ти їм, а вони тобі зобов'язані.
- Так.
Дівчина-гном принесла глечик з вином, келихи та печиво. Ввічливо поклонилася та
запитала, чи не бажають панове ще щось. Панове не хотіли, та, подякувавши, відпусти її. Мені ставало незручно в такі моменти, оскільки на кого завгодно, але на панів, ми в жодному разі не тягнули. Ось, на бродяг - так.
Пан Тіллон повернувся, як й обіцяв, за годину - у супроводі пана Оврала та мішечка
із золотими та срібними монетами. І поки пан Тіллон у присутності Террі ретельно їх рахував, я з паном Овралом вирішувала питання про закриття позики та відкриття рахунку.
Попрощалися ми задоволені одине одним: гноми - що частина грошей повернулася
їм знову, а ми тим - що могли дозволити собі пристойний заїжджий двір замість брудного горища. А ще - прохід порталами.
Портальна вежа знаходилася майже на виїзді з міста. Чому саме “вежа” -
незрозуміло. Ні, вежа була. та не одна, а дві - кожна не більше ніж три поверхи заввишки, а між ними - кругла арка, до якої вели низькі сходинки. Самі вежі були оточені стіною та мали на вигляд міцні ворота, які постійно охоронялися.
Після оплати ми з Атарільдо з нетерпінням чекали часу відправлення. Відчуття
тривоги зростало з кожним ударом мого серця. Невідомість лякала, але друг міцно тримав мене за руку, ділячись своїм спокоєм.
- Хто в Окрольг? - запитав невисокий маг, який займався налаштовуваням порталу. - Ми! - голосно відповів Террі. - Ну що, їдемо?
Якщо чесно, мені раптом захотілося кинути цей задум та продовжити шлях верхи.
Проте я чудово розуміла, наскільки це безглуздо. Тож зібравшись, впевнено пішла вслід за другом.
Проходячи через портал, я встигла замерзнути, спітніти, задихнутися й впасти в
безодню. Але все вщухло за мить, коли опинилась на іншій стороні порталу. Цікаво, що відчував Дір? Кінь виглядав абсолютно спокійно. Моє ж серце продовжувало відчайдушно гупати, ризикуючи прорвати грудну клітину та вирватися на зовні.
- Ласкаво просимо. Зійдіть з платформи. Ви плануєте сьогодні ще скористатися
порталом? Ні. Тоді вихід - там.
***
Мої думки настільки були зайняті тим, щоб устигнути на вступні іспити до школи,
що не було зайвого часу, аби оцінити світ в якому опинилася. В більшості випадків мій огляд міст, у яких я вже встигла побувати, обмежувався міською стіною, ближнім заїздом та, іноді, базаром.
Вибір місця для перепочину випав на місто-столицю вовків-перевертнів - Окрольд.
На відміну від людських міст, це мені сподобалось одразу, зокрема чистими вулицями без сторонніх і неприємних запахів. Хоча дещо насторожило - точніше, погляди перехожих. На Террі дивилися з перевагою й поблажливістю, а на мене - зі здивуванням та обережністю.
Як мені згодом пояснив друг, це було пов'язане з тим, що вони одразу почули в мені
звіра, але на моєму одязі були відсутні родові знаки. Впізнати в мені дракона вони не могли, а помітити й поготів. Після повної трансформації хвіст більше самостійно не вилазив, а луска з'являлася лише за моїм бажанням. Тож вони гадали, за що мене вигнали з клану, і якого лиха тепер від мене очікувати.
На ельфа ж вони так дивилися, бо вважали їх зарозумілими засранцями. Спочатку ми зайшли до крамниці, де продавали вже готовий одяг для перевертнів.
Такий одяг, на відміну від звичайного, не рвався під час трансформації, а зникав у підпросторі. При зворотній зміні іпостасі з'являвся - цілий і неушкоджений. Коштував він шалених грошей, але того стояв. Такий дуже знадобиться в пригоді в дорозі.
Взуття, куртка, декілька сорочок, пара штанів, стопка шкарпеток - гардероб
замінила повністю, ще й літного одягу придбала.
Наступною зупинкою була аптека, де купила у запас носову мазь. Після покупок ми трохи прогулялися містом, насолоджуючись незвичною
архітектурою.
Останнім місцем, куди ми цього дня зайшли, був заїжджий двір “Тихий дім”. Тут