нам надали не тільки смачну вечерю, а й гарячу ванну в добре протопленій кімнаті з каміном та ліжками з м'якими матрацами в яких не було, ані вошей, ані клопів. Майже рай для цивілізованого розумного.
Фабонг я майже не побачила. Ми прибули порталом уранці, а ввечері опинилися в
Норгерді - столиці іллінів.
Близькість до Маг-Рівіка відклало свій відбиток: магічні крамниці, вуличне
освітлення, яке працює вночі завдяки чарам тощо.
Покинувши телепортаційну вежу, ми перш за все відправилися на пошуки маєтку
ерла Геннорга. З цим нам допоміг один із магів, що працював у вежі, показав потрібний напрямок, а далі - як казали в моєму колишньому світі - “Язик до Києва доведе”.
Нам пощастило: прислуга була вдома, а дворецький почувши пароль, не лише
погодився передати листа ерлу, а й запропонував залишитись на ніч. Ми одразу ж погодились. Багатих гостьових покоїв нам не виділили, але були вдячні за невеличку кімнату для прислуги з каміном та зручними ліжками.
Попросивши у дворецького лист паперу та перо з чорнилами, Террі написав листа.
На відміну від мене, він мав гарний почерк. Я ж досі писала як курка лапою, та ще примудрялася ставити ляпки.
Стан Атарільдо мені не сподобався з самого ранку. Спершу вирішила, що друг
підхопив якусь лихоманку. Але ні - йому знов снилися переслідувачі.
Поділившись подробицями, які вдалось розпізнали уві сні, ельф мовчки сидів
напроти, чекаючи моєї реакції.
Я була засмучена. Хотілося плакати. Зовсім не мала бажання продовжувати шлях
самостійно, але ще менше - тягти силою, шантажуючи почуттям провини. Я не мала на це право. Тому вирішила: щойно нас переслідувачі нас наздоженуть, ельф одразу поїде додому. Бо якщо відмовиться - стане причиною руйнування ельфійського міста Енаріон.
Поснідавши без особливого апетиту, ми подякували та розпрощалися з дворецьким. Нас очікували в самій вежі: загін ельфів в начищених до блиску обладунках - пафос
та безглуздя в одному флаконі.
- Дядько?! - здивовано та в той же час радісно вигукнув Террі. - Атарільдо. Радий, що ми нарешті зустрілися, - відповів один з ельфів, виходячи
наперед.
- Я теж радий. А що змусило тебе повернутися?
- Дуже неприємний сон. У ньому був ти. Я дуже здивувався, що тебе не було вдома
коли я туди повернувся.
- Ти ж знаєш, чому я пішов з дому?
- Знаю. Але тепер я особисто візьмусь за твоє навчання. Звісно, у школі магії також
можуть навчити цьому, але ти ж розумієш - що загальна магія слабша.
- Ти також бачив, що якщо я не навчусь контролювати дар, це приведе до загибелі
багатьох ельфів?
- Та не тільки, - відповів дядько Террі з холодною твердістю. - Це буде лише
перший крок до падіння нашої країни. Тож прощайся зі своєю подругою і повертайся зі мною додому.
Пообіцявши, що він якомога швидше придумає, як зі мною зв'язатися, Атарільдо на
прощання подарував мені свій лук - з наказом тренуватися хоча б тричі на тиждень. А потім обійняв. Міцно. Мене накрило цілою гамою почуттів - сум, стурбованість, надія. Я обійняла друга у відповідь та глибоко вдихнула запах лісу, який мені так подобався. Хотілося щось сказати, але слова застрягли в горлі. Тому просто стояла, стискаючи його пальці до останньої миті.
Портал до Дориму був вже налаштовано - і ельфи, не втрачаючи ані хвилини,
потонули в ньому.
- А куди вам потрібно? - звернувся до мене працівник вежі. - До Маг-Рівіка.
- Трохи почекайте й буде готовий, - кивнув маг і почав готувати наступний перехід.
- З вас п'ятдесят ассімів.
- Звісно, - кивнула я та відрахувала потрібну кількість монет. А через двадцять хвилин я вже була в Маг-Рівіку. Сама. Хоча - чому сама? У плече
мене в плече тикав Самідір, потребуючи, щоб його почухали за вухом. Мені іноді здавалося, що кінь дуже добре розуміє мій настрій та завжди намагається підтримати, тож я залюбки почухала його.
- Ласкаво просимо до Маг-Рівіка. Будь ласка, зійдіть з платформи та пред'явіть
документи, - сказав чоловік, що стояв за артефактом-контролером з кристалами.
Перехопивши міцніше вуздечку, я попрямувала до столу, де сидів ще один маг.
Діставши з кишені нової куртки, заздалегідь приготовлені документи, протягла їх чоловіку.
- Так. Ятаар Лій-Фо Ольше. Чужинка. Мета - навчання в школі. Ви зарано: до
іспитів понад двох тижнів ще. Але буде час освоїтись в місті, підшукати житло. Ось ваші документи - тримайте міцно, не загубіть. Вихід там.
- Можна ще дещо запитати?
- Що саме вас цікавить?
- Який заїзд можете порадити? Такий, щоб не дуже дорогий, але водночас
пристойний.
- Для початку спробуйте завітати до “Дикого Кабана”. Він буде самим ближнім до