Я в паніці торкнулася голови. Волосся було на місці, але разом з ним намацала
невеликі гребінці.
- Це була часткова трансформація, - пояснив ельф. - Тепер залишається приховати
крила - ніхто не здогадається. Тільки уяви, як ти їх втягуєш. Як з хвостом, пам’ятаєш?
Я пам'ятала. Але сидячи на коні, це було вкрай не зручно, того ми зійшли на землю.
Зосередившись й з різким болем крила "увійшли" в спину. Я при цьому кричала так голосно, що налякала всіх птахів, що сиділи на найближчому дереві.
- Молодець. З цим впоралась. Тепер подивимось, що у тебе з одягом. - Дуже розірвано?
- Звичайно, все це можна зшити. Але не зараз. Й не тут. Не змерзнеш? - Ні. В мене зараз вся шкіра палає. Таке передчуття, що ще трохи - спалахну наче
сірник.
- Я не знаю, що таке сірник, але неповинна.
- Звідки знаєш? - вперше я розізлилася на друга. - Вибач. - Нічого. Я розумію. Давайте краще поспішимо дістатися до найближчого трактиру.
Тебе потрібно оглянути.
- Тоді підемо.
***
Великі Кущі були досить великим селом та мали низьку - не більше метра - захисну
стіну. Особливого сенсу в ній я не бачила: кожен міг її перестрибнути. Хіба що кури не тікали до степу - ось для кого ця фортифікація дійсно працювала.
Заїжджий двір був знайдений біля воріт. Маленький, але чистий та теплий. А ще
ним володіла родина напівкровок - що було важливішим зараз. Я втомилася бути винною у всіх гріхах одразу. А якщо випадково дізнавалися, що ми маги, які їдуть до школи на навчання - то одразу готові були списувати на нас всі лиха: від діареї до затоплення.
Жар нарешті спав, й я почала страшенно замерзати. Це не завадило проїхати ще з
три кілометра, відмовившись зупинитися в придорожніх трактирах.
Величезне ліжко займало третину кімнати та мимоволі наводило на непристойні
думки. Але за час нашої поїздки ельф жодного разу навіть не спробував залицятися, і це безсумнівно, тішило - не хотілось втрачати друга.
Позичивши в господині голку з нитками, я взялася за лагодження одягу. Із
сорочкою, тунікою та білизною впоралася без проблем. Трохи складніше було з курткою. Але от зі светром - біда. Він був в'язаний і майже повністю розійшовся на спині. Здавалося, простіше вже розпустити його, змотати нитки докупи й сплести заново.
Від цих жалюгідних думок мене відволік звук відчинених дверей - до кімнати
вперлася дерев'яна балія, яку хтось пхав. Слідом увійшов хлопець з відрами гарячої води, а за ним - ельф. Поганий настрій зник одразу, наче його й не було
- Я все розвідав, - почав Террі, коли ми залишилися наодинці. - У них ввечері буде
гуляння: танці, пісні, гадання. А також - змагання. Наприклад, стрільба з лука. Виграш не великий, але достатній для нового одягу.
Я одразу покосилася на друга та запитала:
- Сподіваюсь, мене в цю авантюру не вписав? Сам знаєш, стрілець з мене
нікудишній.
- Звісно, ні. Я пам'ятаю про це. Ти можеш просто погуляти після миття. Террі мав рацію. Після такого стресу не погано трохи розвіятись. Однаково раніше
світанку не продовжимо свій шлях.
***
Посередині майданчика яскраво палало вогнище. Навколо якого були лотки зі
смаколиками - від солодкої випічки до смажених ковбас на палиці.
Ельф знайшовся не відразу. Він, у компанії молодих хлопців, стріляв по мішенях, а
дівчата радісно веріщали, коли стріла влучала в ціль. Періодично Террі промазував - явно навмисно, щоб суперники не втрачали надію на перемогу.
- Розважаєшся? - запитала, коли Атарільдо забравши виграш, підійшов до мене. - Є трохи.
- Ох, запам'ятають вони тебе. Ще й твоїм переслідувачам видадуть. - А нехай!
Я від здивування навіть рота відкрила. Невже моєму другу набридли мандри та він
вирішив розлучитися з надією вступити до школи? Про що я негайно запитала.
- Ні те, ні інше. Я бачив сон. У ньому ми гуляли берегом замерзлої річки. Отже,
Норгерда я точно дістанусь без перешкод.
- А далі?
- А далі… поки не відомо, - з сумом в голосі підвів ельф. Якщо чесно, мене до спазмів в животі лякало нове життя, а залишитись самою і
поготів. Коли лишала Дорим, навіть не здогадувалася скільки труднощів очікувало мене попереду. І якби не друг - хто зна, чи дожила б я навіть до цього свята.
- Досить сумувати. Йдемо краще танцювати, - і не чекаючи моїх відмовлень,
потягнув у коло.
Танцювати місцеві танці я, звісно, не вміла, тому добре відтоптала ноги напарнику
поки не пристосувалася до ритму.
Погода не залагодилась з самого ранку. Важкі хмари, що висіли над нами,
намагалися переконати: залишатись на місці. Але сьогодні нам довелося ночувати в храмі, що стояв на околиці невеличкого села.
Прокинулись ще до світанку. Поснідали залишками хліба із сиром, запивши усе
звичайною водою. Й не чекаючи першої молитви, залишили не зовсім привітне, для майбутніх магів, місце - сподіваючись проїхати не один кілометр, чи як тут вимірювали відстань, не один туларк.