Неочікуваний стук у двері з самого ранку змусив нас із Кошем насторожено перезирнутися. Ми якраз снідали, і ранкова тиша ще здавалася надто крихкою, щоби ламати її кимось іззовні. Хто б це мав бути?
Вальдегор пішов ще на світанку на розвідку до лісу. Та й не міг він потрапити в місто. А Філлігран іще не знав, де я живу.
Спустившись до цоколю все ж відчинила двері.
На порозі стояв гном зі згортком в руках.
- Ятаар Лій-Фо Ольше? - запитав він у мене.
- Так.
- Вам посилка. Ви можете підтвердити свою особистість?
- Одну хвилинку.
Залишивши гнома в крамниці під наглядом Самідіра, сама хутко забігла за кут, щоб із браслета непомітно дістати сувій-паспорт.
- Так, все збігається. Розпишіться ось тут. Це ваша посилка та ваша накладна, а це - моя. Гарного вам дня. До побачення.
- І вам гарного.
Зачинивши двері за гномом-посильним, я обережно зняла обгортку. Під нею виявилася невеличка скринька, від якої пахло знайомим лісом.
***
- Ельфійська робота. Витончена. Надійна. Ця скринька - телепорт і складається з двох частин, - виніс вердикт пан Прієр. - Перша в тебе, друга - в того хто хоче з тобою спілкуватися. Треба покласти всередину листа й натиснути в певному порядку ось ці символи - лист одразу телепортується в іншу.
Я замислилась. Коли отримала подарунок, уважно його обстежила, та нічого схожого на підказку не виявила. Цілий ранок, замість сніданку, витратила саме на це.
Потрібен пароль.
Але який?
Із символів на шкатулці були квіти та ельфійські цифри. До ельфійської письменності ми під час подорожі так і не встигли добратися. Треба буде глянути в бібліотеці, та перевірити свої здогадки.
- А не така вже ти й всемогутня, - звернулася до мене невисока шатенка.
Дівчині навіть представлятися не потрібно - я й так здогадалася хто переді мною. Айша Бетерлі.
Починати суперечку зовсім ніякого бажання не було. Тим паче - посеред залу “Ложки” в обідню перерву.
- Що? І нічого не скажеш у свій захист?
- А потрібно? Я вважаю, що час нас розсудить. А кидатися словами - не в моїй звичці.
Я спокійна. Я не просто спокійна. Я - суцільний спокій.
- Гадаєш, що така розумна? Час дійсно все покаже. А ти тут не надовго.
- Звісно, не надовго. Тільки вивчу все, що мені потрібно, отримаю диплом - та відправлюсь мандрувати, щоб набратися досвіду. А сидіти до сивого волосся не збираюсь.
Це був тонкий натяк на те, що деякі дисципліни Айші не дуже даються. Про це мені повідомила Олдрі, яка вчора зайшла до артефакторної крамниці по освітлювальны кристалами з двома подругами-іллінками - Фіоною та Вандою. Приємні дівчата, але в них була та ж вада, що й у їхньої подруги, хоча не така сильна - пліткарство.
Айша від несподіванки відкрила рота, й майже одразу закрила - нагадуючи свіжу рибу на базарі. Та коли мені здалося, що останнє слово залишилось за мною, дівчина видала:
- І не смій лізти до Леорі. Чуєш? Він зайнятий.
І, не чекаючи моєї відповіді, своїми каблуками постукала до виходу.
- А він що, стілець, щоб його займати? Й хто це, до біса такий? - запитала я вслід. Але мене вже не було почуто. То й грець з ним.
***
- Ти вирішила вивчати ельфійську мову? - відірвавшись від читання, запитав мене Філл, коли я притягла до столу величезного словника.
Ми, як завжди, сиділи в бібліотеці після занять.
- Збираюсь. Але не зараз. Мені потрібно лише дызнатися, як пишуться ельфійські цифри.
- Про це могла й в мене запитати. Розмовляю та читаю дуже погано, але руни знаю добре. А що? В мене була різностороння освіта в домі. Що саме тебе цікавить?
Я трохи замислилась. Загрози від ал’єра я ніколи не відчувала - лише прихильність. А своїй емпатії я довіряла. Тож ризикнула:
- У мене є один друг. І він прислав мені скриньку. Але щоб нею скористуватися, потрібно розгадати шифр.
- Скринька, я так розумію, це якийсь артефакт ельфійської роботи?
- Так.
- Тут треба подивитися особисто. Вона дуже велика? Можеш принести?
- Ні, невеличка. Але тягнути її до школи не хочу. Краще ти в гості приходь. Там і подивишся. Заодно з кимось познайомлю.
- Добре. Завтра замість бібліотеки - йдемо до тебе в гості.
За столом сиділо четверо, і всі мовчки пили чай з пиріжками з ягідною начинкою. Але у кожного були свої емоції.
Коша був задоволений - він любив гостей.
Вальдегор - насторожений, наче хижак, який зустрів гідного супротивника.
Мене розпирала цікавість й нетерпіння: щойно доп’ємо чай - будемо розгадувати таємницю скриньки.