- У вас є три хвилини. Можете починати, - дав дозвіл викладач, попередньо зробивши помітку в списку який тримав в руках.
Хлопець вийшов до центру і почав виконувати завдання. Спочатку йому вдалося викликати вогонь. Трохи згодом - вітер. Але як не намагався, решта елементів мовчали.
- Досить, - зупинив спроби студента магістр. - Можете бути вільні. Хто наступний?
- Сандір Фоке, - вистрибнув до центру ельф-блондин.
Я його одразу пригадала. Йому вдалося приварити ложку до дна котла на уроці зіллєваріння.
А далі, щоб уникнути гармидеру, усі вишикувалися в чергу.
Емір Ролок. Брін Гріт. Гала Ірфон. Юлінар Вуджи. Орга Телл.
Називали свої імена однокласники, а я намагалася їх всіх запам’ятати.
- Ята Ольше, - нарешті дійшла й моя черга вийти до кола.
Отже, для початку потрібно розслабтеся, прислухатись до своїх відчуттів, і лише потім - кликати стихії. Для початку потрібен вогонь. Я вже вміла його викликати, дякуючи Террі. Але щось явно пішло не так, бо всі розмови різко замовкли.
І не дивно.
Полум'я танцювало навколо мене. Краплі води з розталого снігу висіли в повітрі, наче намистини. Із землі пробилися паростки. Вітер кружляв навколо, підіймаючи невеличку хуртовину. А ще - час від часу між цим спалахували маленькі блискавки.
- Достатньо! - наказав магістр, розвіявши заклинання. - Можете йти зігрітися.
- Дякую, - відповіла я, та хутко поспішила до школи. Мороз уже встиг пробратися під одяг, а в голові гуло - то від вітру, то від власного подиву.
***
На “Артефакториці” ми продовжували розбиратися з заклинаннями, та деякі моменти мені були не зрозуміли й вимагали додаткових пояснень. На жаль, магістр Шиппер навіть не натякнув на факультативи. А я б залюбки на них записалася, чимось пожертвував.
Через сильний снігопад я ледь не запізнилася на першу лекцію з “Метіомагії”, але, як виявилося, даремно хвилювалась - вчителя ще не було. Тож, тепер позіхаючи, я підтримувала стіну біля кабінету в компанії таких саме сонних студентів: п’яти першокурсників та чотирнадцяти другокурсників. І було залишалось незрозумілим, то чи вони прикріплені до нас, щоб заповнити групу, чи ми до них - що виглядало більш вірогідним. А ще в голові свербіла думка: як маг, який навчає як контролювати погоду, не зміг розігнати снігову хуртовину?
- Вибачте за затримку. Ви самі бачите, яка за вікном погода, - запускаючи нас в кабінет, перепросив ельф, при цьому якось дивно посміхаючись. - Мене звати Фолвет Брінг. І, випереджаючи ваші можливі запитання, дам відповідь негайно: іноді вам не слід заважати природним явищам, навіть якщо вони створюють перешкоди. Тому пишемо тему сьогоднішньої лекції: "
***
Біля кабінету “ВННтН” мене очікував схвильований натовп першокурсників.
Усіх цікавило одне: звідки я навчилася одразу володіти всіма стихіями. Адже зазвичай самостійно прокидається одна стихія, дуже рідко - дві. Третьою та четвертою вдається опанувати лише після довгих тренувань.
А відповіді, яка б їх задовольнила в мене не було. Бо виходило, що сили, якими володіла, я отримала від Головно - так тут називали самого верховного бога. А це означало б, що я маю зв’язок із жерцями. А це не дуже добре для магічного середовища.
Та й брехати не хотілось.
Тож скориставшись тим, що лише Філл поки знав про моє чужосвітне походження, все ж ризикнула йому розповісти, відповідала коротко: “вроджений дар”. У цьому була велика частка правди - адже перед тим, як потрапити в цей світ, я й справді… перенародилася.
***
Після навчального дня ми з Філлом засіли в бібліотеці виконувати домашню роботу. І хоча завтра був день самостійного навчання, та бібліотека працювала - працювала і я. Але в іншому місті. Мене спочатку здивувало, що в цьому світі також є вихідні. Якось вони не дуже вписувались у мої уявлення середньовіччя. Та згодом з’ясувала: це поняття притаманне лише магічним містам.
- Гей, ти! - хтось гукнув не дуже голосно, але для тиші бібліотеки цього виявилось більш ніж достатньо. - Я до тебе звертаюсь.
Від читання довелося відірватися та підняти голову, щоб дізнатися, хто в нас тут такий… невихований. Переді мною стояла чорнява дівчина, в компанії подруги. Її обличчя пуло перекошено від зневаги.
- Це ти в нас така цяця, про яку всі говорять?
- Що? - лише й змогла сказати у відповідь. Я щіро не розуміла, про що йдеться. Філл, що сидів навпроти, також мав розгублений вигляд.
- Дурною не прикидайся. Це ти в нас така обдарована?
- Здається, Корнелі, вона й не прикидається, - втрутилась друга, білявка. - Поглянь на ці пусті очі. Поставлю питання інакше: ти та першокурсниця, що викликала з першого разу всі стихії?