- То Леорі - хеда. А що ще можеш розповісти про цю расу?
- Пам’ятаєш, в одязі магістра Дафстіна є дірки на спині? Так от, вони для крил. Пір’яні крила в них з’являються за бажанням. Так само, як й у вінорів. Тільки у перших вони завжди чорні, а у других - білі.
- То вони між собою родичі?
- Зовсім ні. Вінорів від людей, окрім крил, взагалі нічим не відрізнити. Хіба що живуть довше. А от у хеда вуха загостренні.
- У мене відчуття, що за все життя не запам’ятаю всі раси.
- Запам’ятаєш. Ти ж дракон. А вони живуть дуже довго. Так що - від тебе хотіли?
- Привітатися. Та трохи ляси поточить.
- Сподіваюсь, Корнелі так і подумає. А то вона занадто пильно за вами спостерігала.
Я здригнулася. Лише чергової сварки з Айшою мені не вистачало.
- Не думай про неї. Як казали в моєму світі: не згадуй біса - а то з’явиться. Що ти там приніс?
- Ось книги по навчанню. А ось трохи по Дикому Лісі.
Я усміхнулася. Цікаво, щоб сказав Леорі коли б побачив цю стопку раніше на столі. Залишилось би запрошення на прогулянку до лісу?
***
А ввечорі на мене чекав приємний сюрприз.
В скриньки виявився довгоочікуваний лист від Террі.
Вдома в нього було все добре. Щоденні уроки магії з родичем, давали добрі результати. А якщо проблем до літа не буде, то ймовірність скорої зустрічі - дуже велика.
Це придало сил та надії.
Я перечитувала лист кілька разів, ніби боялася, що щось пропустила. У знайомих літерах було щось заспокійливе, майже як тепло рідної домівки. Ці паперці пахнулі лісом.
Нарешті захотілося знову вірити, що все обов’язково буде добре.
Ще вчора йшов сніг, а сьогодні він вирішив розтанути. Тож снігова куля, що влетіла мені в спину, була мерзенно мокрою. Що за дитячий садок? Шукати виконавців марно - а хто організатор й так добре знала.
Вчора Айша, перехопивши мене в коридорі, закотила чергову істерику. Дівчині усе ж доповіли про зустріч в бібліотеці. Лаятись довго в неї не вийшло - завадив декан, який вирішив прогулятися саме цією частиною школи. Але в обідню перерву, коли в “Ложці” до нас приєдналися Олдрі з подругами, я не витримала й обізвавши дівчину “гавкучою Каштанкою”, виказала все що про неї думаю. Дівчатам прізвисько сподобалось, тож уже сьогодні я чула від кількох старших учнів, як Айшу називали “Каштанка”.
Філл на це лише похитав головою - сподіваючись що дівчина не дізнається від кого пішло прізвисько.
***
На артефакториці ми вперше вчилися створювати артефакти власноруч. Нашим завданням було вплести в невеличкий камінець бірюзи заклинання спостереження. Усе це потрібно було замкнути на артефакт магістра Шиппера, який виглядав як квітка: кожна пелюстка повинна бути прив’язана до бірюзи.
Я була трохи розсіяна через попередні заняття. Магістр Стер знову спробував заманити мене на факультативи, а магістр Дафстін “ощасливив” черговим списком тем, які потрібно було вивчити до наступного уроку. Добре хоч на геології - пиши собі конспекти, слухай лекції. Більшого від нас поки не вимагали.
- Закінчуємо. Хто не встиг - отримає додаткову письмову роботу по теорії, - порадував магістр.
Писати мені не хотілося, й так добре знала теорію. Тож, відкинувши зайві думки, закріпила на камінці потрібне заклинання. Визнавши справу завершеною, одною з перших пішла здаватися.
- Так. Що тут ми маємо? - роздивляючись на моє творіння, магістр вголос розміркував. - Камінь відстежується. Сигнал стабільний. Добре. Що ж, пані Ольше, ви впорались найкращими. Ставлю вам “відмінно”.
- Дякую, - з полегшенням видихнула я.
- Але ваш артефакт залишу собі як зразок. Якщо ви не проти?
Заперечувати не стала. Та й до чого мені річ, яка в будь-який момент може видати моє теперішнє місце проживання? Можна було б його залишити в крамниці, але ризикувати не стала.
Черга на пошті, куди мене відправив пан Прієр, була невеликою, але дуже повільною.
Взагалі, я була дуже здивована, коли дізналась, що в цьому світі існує пошта. Хоча працювала вона лише на три міста: Маг-Рівік, Маг-Коріф та Мілет-Дун. Для відправлення посилок використовували спеціальні міні-портли - на зразок моєї скриньки.
- За вами вільно? - запитав чоловічий голос у мене за спиною.
- Так, - відповіла я й озирнулася.
У блондині з сірими очима я впізнала одного із “зірок” академії. Їх було троє хлопців, яких між учнями називали “Королями школи”. З одним навіть встигла познайомитись особисто. Леорі Ер'Крен, був не лише племінником-спадкоємцем свого дядька аристократа, а й магом з високим потенціалом.
Зараз же позаду мене стояв другий.