- Батько-вдівець вирішив одружитися - заманулося йому сина-спадкоємця. І тут, вся увага, що належала дочці перейшла до молодої дружини та її щойно народженого сина. Айша зірвалася. Вся її чемність, вихованість та благородство, зникли. Натомість з’явились жадібність, егоїзм, жорстокість. Батько не витримав: після чергового скандалу, подробиць не буде, відправив навчатися до школи. Ось так вона опинилася тут. У перші пів року її вдалося знову натягнути на себе маску благородності й величності. Вона стала королевою школи. Але, як виявилось, ненадовго. З’явилася ти - і одразу привернула до себе увагу. Не лише учнів, а й деяких вчителів. Додай до всього цього, що ти - не людина, а перевертень без клану. Ось й виходить: якась вискочка обійшла аристократку.
- А до чого тут Леорі?
- Як “до чого”? То ти, мабуть ще не знаєш, але він - єдиний спадкоємиць свого дядька-аристократа. Хоча в чистокровних магічних родинах шлюби з іншими расами під забороною, заміжжя Айші можливо лише з кимсь не її кола. За людину-коваля вона звісно не піде, а от за аристократа іншої раси - цілком. Тож менше звертай на неї увагу. Показиться пів року - та й заспокоїться. А зараз, доки ми не дійшли до крамниці, розкажи: як тобі наше місто? Сподобалось? Додому не хочеться? - раптово змінив тему розмови Віткар.
Схоже, збирання та розповсюдження пліток - це місцева розвага. І я, здається, потроху нею заражаюсь. Тож, відповідаючи, довелось ретельно слідкувати, аби не ляпнути чогось зайвого. Так, за розмовами ми дійшли до крамниці, де Віткар чемно заніс посилку та поставив на прилавок.
Пан Прієр дуже здивувався, коли оцінив розміри коробки та її вагу, а потім перепрошував, запевняючи, що не відправив би мене саму таку важкість тягати.
Знову вдарили морози, і вулиці перетворилися на справжню смугу перешкод. Та якщо вдень можливо пройти, то після заходу зірки - проблематично. З освітленням тут проблеми також були присутні. І це в місті, де жиуть маги! Соромно.
Повертаючись з вечірньої роботи, я намагалась не впасти та водночас, розмірковувала над тим де збути скарби знайдені Вальдегором та Філлом в покинутому місті. Через це вчасно не помітила, що за мною ідуть двоє.
- Дівчино, а куди ти так поспішаєш?
- Зілля варити, - відповіла я, при цьому обмірковувала, яке зі знайомих заклинань краще використати в випадку для самозахисту.
- Зілля для кохання - та тільки його. Ще, правда, знадобиться заклинання контрацепції. Нам не потрібні діти. Ти ж його, сподіваюсь, знаєш?
- Протиблювотне, - від п’яниць смерділо гірше, ніж від зливної ями. А ще ці придурки знали, що я магічка, та все одно полізли до мене.
- Що тут відбувається?
“Ще один актор цієї вистави,” - майнула думка в моїй голові. Блондинчик у формі міської варти.
- Та, ось пане вартовий, з дівчиною знайомимося, - відповів один з “залицяльників”. - Якраз домовились про побачення, а зараз вже йдемо. До побачення.
Поклонившись, негайно зникли за першим поворотом - лише п’яти виблискували. Як не зламали шиї на крижаній бруківці - загадка.
- З вами все гаразд? - запитав вартовий.
Я стверджуючи кивнула головою.
- Чого ви ходите вночі самі? А якби ми б не звернули в цей провулок? - до нього щойно приєдналося ще троє у формі.
- Не хочу вас образити, я вам вдячна. Але повірте, я можу за себе постояти, - відповіла я, а сама подумала, про те де трупи ховала б.
- Може, й так. Але все одно - це небезпечно. Де ви живете?
- Сірий провулок.
- В Торговельному Кварталі?
- Так.
- Ми вас проведемо. То чому ви опинилися на вулиці вночі? - продовжив допит.
Хлопець йшов поруч зі мною, а його партнери - на кілька кроків позаду. І я чітко відчувала запах звіра, що йшов від всій четвірки. Так пахло від перевертнів в Окрольді. Вовками.
- Йду з роботи.
- Чого так пізно?
- Вдень я навчаюся в школі магії.
- Зрозуміло. Тобто ви уявляли себе неперевершеною чаклункою та вирішили, що вуличні бандити вас не бояться?
- Я не вперше йду цією дорогою додому - й поки що нічого не сталося. Сьогодні - це прикра випадковість. Та й не така вже я безпорадна. В мене не тільки є магія.
- Пазурі, звісно, це аргумент. Але вибачте за безтактність: якби ви були в клані, то знали б закони. Але схоже ви покинули його до того, як почали розмовляти. Тому й не знаєте, про всю відповідальність...
- Вибачте за мою безтактність, - перебила я вартового, - але я ніколи не належала ні до одного клану вашого світу. Тому правил ваших не знаю. А от закон свого старого світу - добре. Там кожен сам відповідає за своє життя.
- Ви чужинка? - від несподіванки непрошений співрозмовник зупинився та почав добре мене розглядати.