Він вступив до школи на пів року раніше за мене й був одним з небагатьох, хто не піддався впливу Айши та не ліз до мене з питанням: “Як то мені, не боляче було падати, коли виявилось, що сила магії - ще не все?”. Майже слово в слово, до мене часто підходили й питали. Дістали вже.
- Я бачив тебе нещодавно. Ти на уроці у Дафстіна намагалася навчитися контролювати силу полум'я.
Невже помилилася, та зараз почнеться? Ця думка одразу почала свербіти мозок.
- Що з того? - грубити не хотілося, та й терпіти образи також не збиралась.
- Всі проблеми - від зайвих емоцій. Ти даремно не носиш захисного артефакту. Купи - не пожалкуєш. А ще краще - запишись на курс медитації.
- Наступний, - виклик поштаря вчасно перервав нашу розмову, бо я не знала як реагувати на слова хлопця.
- Мені посилку отримати на ім’я Меприкін Прієр. Ось довірчий лист і мої документи.
- Чекайте. Зараз винесу.
- Наступний, - виголосив інший працівник.
- Мені листа відправити, - мимоволі почула початок розмови блондина.
Мою посилку виносили набагато довше, ніж мій недавній співрозмовник відправляв листа. Та з якоїсь причини хлопець не поспішав іти. А коли побачив розмір коробки, навіть ввічливо запропонував її донести. Я до цього встигла оцінити вагу - спокуса погодитися виникла миттєво.
- Не бійся. Я з нею не втечу, - запевнив блондин.
Загрози від добровільного помічника не відчувала. Телепатія, щоб прочитати думки, мовчала. Лише слух вловив рівне серцебиття.
- Спочатку спробуй, - та впихнула коробку прямо в руки.
Від несподіванки хлопець зігнувся під вагою.
- Куди нести?
- До крамниці “Чистий кристал”. Знаєш, де це?
- Звісно. Найкращий магазин артефактів та амулетів.
- Тоді вперед, мій вірний лицар, - сказала я й відчинила двері, пропускаючи поперед себе.
Хлопець розсміявся від зухвалої заяви.
- Я вже не раз чув про твій гострий язик. Кажуть навіть на декана накричала.
- “Накричала” - це голосно сказано. Так, трохи поспілкувалися на високих нотах. Але повторювати не ризикну.
- Мене звати Віткар Атгрем. А тебе як?
- Ята Ольше.
- І звідки ти приїхала до нашого міста?
- З Дориму, - навіть не збрехала.
- З Дориму?
- А що? Не схоже? Чи вже трохи страшно?
- Та ні. Дорим - місто велике. Тай князівство не маленьке. Не всі там схиблені жерці. Навіть, те, що взимку там чужинці з’явилися, не вплинуло на репутацію міста, - Мовив він це без насмішки, просто спостереження. - Я чув, ти мрієш стати артефактором?
- Не мрію, а йду до мети. А хто про це тобі розповів?
- Особисто - ніхто. Про це обмовився на вечірці один знайомий. Скоріше за все, ти з ним знайома. Леорі Ер’Крен.
Я важко зітхнула.
- То правда, що Айша вже встигла поговорити з тобою про свої шлюбні плани? - скоріше затвердив, аніж запитав Вікрат. - Не звертай на неї увагу. А якщо буде докучати - передай привіт від мене. От побачиш, як іскри від її каблуків будуть летіти.
Я аж посміхнулась. Було в ньому щось... підбадьорливе.
Мені захотілося уподібнитися Олдрі й почати випитувати подробиці, але я втрималась. Хоча… На хвильку стало страшно - що трапиться зі світом якщо тут з’являться мережі зв’язку, а плітки розповсюджуватися швидше, аніж утворюються.
- Чого вона до мене причепилася? - не втрималась та запитала нового знайомого.
- Ти яскрава. Не лише зовні. Я як менталіст це відчуваю на іншому рівні. Ти притягуєш до себе набагато більше, ніж уявляєш. Але цією силою не користуєшся. Чесно, я дивуюсь, як ти цього не відчула раніше?
- Мені іноді важко відрізнити, які почуття викликані до мене, а які - до інших. Лише з близької відстані… чи коли нема сторонніх.
- Повторю ще раз: купи амулет та знайди вчителя з медитації. Доки не пізно.
Я лише мовчки зиркнула на нього - невже він на повному серйозі? Але хлопець вів далі, вже з іншою інтонацією.
- Мабуть, все ж придбаю.
- Придбай. Але повернемося до Айші. Так от. Вона звикла перебувати в центрі уваги. Вона походить з давньої, магічної родини - це дещо схоже на аристократію. Єдина донька. Усе життя її носили на руках: захоплювались красою, знатністю, манерами та магічними здібностями. Усі намагалися догодити. У неї було навіть декілька особистих вчителів.
Я тільки уявила, як хтось насправді захоплено вихваляє Айшу - і ледь стримала криву посмішку.
- І що змінилося?