- Так. А тепер вибачте, я поспішаю додому. Наступного разу обіцяю бути більш обачною. До мого дома десять кроків, якщо не проти, далі піду сама. До побачення.
Та не чикаючи доки хлопець оговтається від інформації, поспішила додому.
Сьогодні заняття з елементаристики знову проходили на подвір’ї. У парі зі мною була Улла Яфіт - представниця раси соліен. Жовтувата шкіра, чорне волосся, та очі - наче яєчний жовток. Бідно вдягнена, вона не страждала від надмірної зарозумілості. Але гордість мала немалу. Дівчина мені подобалась, саме тому ми здружилися, та сиділи разом на тих заняттях, на яких був відсутній Філл.
На уроці ми навчалися створювати вогневі кулі без джерел, яким на попередніх заняттях були свічка. Виходило погано. В Улли вогонь спалахував та негайно згасав. А в мене лише іскри "танцювали" на кінчиках пальців, а "зростати" та приймати форму кулі відмовлялися. Це спричинило сміх однокласників - за їхніми словами, не все так просто, як здається.
Пороте під кінець уроку в мене вийшло створити вогняний батіг, чим я добряче налякала магістра Дафстіна.
- Покажіть ще раз, - попросив чоловік, відступивши трохи в бік і назад.
Я сконцентрувалася. Іскри застрибали на кінчиках пальців. Потім, стиснувши кулак, різко розтиснула - з’явився батіг. Я спокійно тримала його в руці, а він не спричиняв мені шкоди. Лише залишки снігу з шипінням танули, утворюючи калюжі.
- На сьогодні все. Ви можете бути вільними, - оголосив магістр, - крім вас, пані Ольше. Пройдемо до мого кабінету.
Мені нічого не залишалося, як розвіяти вогонь та піти слідом за викладачем, махнувши Уллі, щоб вона не чекала на мене.
Кабінет був крихітним, із великою купою мотлоху: папки, сувої та книги, лежали в самих несподіваних місцях. Вказавши на єдине вільне крісло, щоб сіла, сам же магістр відкопав чистий аркуш, чорнила та перо почав писати.
- Ось вам перелік книг і дозвіл на винос їх з бібліотеки на три навчальних дні. Почніть з першої, а далі - за списком. Прочитайте ці теми до наступного уроку. Запитаю обов’язково. - Переді мною лягли два аркуші. - А тепер можете бути вільними. І ще: пам’ятайте, будьте обачними з магією поза стін школи. Нам не потрібні зайві руйнування.
Я, погоджуючись, кивнула головою, схопила обидва списки, подякувала та поспішила на наступний урок. Книжки на виніс. Гор буде в захваті.
Нещодавно вампір викопав назву руїн - місто мало назву Лумінен. Нам із Філліграном залишилось лише знайти хоч якусь інформацію про нього. Та, на жаль, поки нічого не траплялося. Через це Вальдегор почав від неробства все глибше заходити до лісу. Мені це не подобалось - небезпек там вистачало. Сподіваюсь, ці книги змусять його затриматись в будинку на кілька тижнів. Треба лише придбати папір, щоб було куди переписувати зміст. Добре, що почерк у хлопця чіткий та розбірливий.
Сьогодні погода здивувала снігопадом. Мокрим, тож сподіваюсь, що останнім. Бо повітря нагрілося настільки, що залишки снігу на землі почали танути. Знизу. Зверху - сніг, а під ним - вода. Трохи не туди поставив ногу - та по щиколотку у калюжі.
Що ж, принаймні власники магазинів очистили проходи до своїх крамниць. Ось і власник "Меча та Щита" був не надто ледащім - лише калюжа перед дверима була перешкодою. Всередині пахло залізом та олією.
- Добридень! - Привіталась якомога голосніше, оскільки в залі нікого не було, попри розпал робочого дня.
- Доброго дня, - привітався Леорі, вилазячи з-під прилавка.
Що він там робив?
- Не в ту крамницю зайшла, чи просто в гості? - посміхнувшись так широко, що, мабуть, зуби мудрості видно. Якщо в нього вони, звісно, є.
- Або прийшла туди, куди потрібно, - додала трохи ображено. Наче дівчині не потрібна зброя.
- Не гнівайся. Що саме тебе цікавить?
- Ось такі кінцівки для стріл, або близькі до них, - я виклала на стіл одну з подарованих Террі стріл, як зразок.
- Збираєшся полювати на монстрів? - але, зустрівши мій похмурий погляд, додав: - Мовчу, мовчу. Нічого собі! Ельфійська! Таких точно немає. Але є подібні, можу підібрати. Тобі скільки?
- Десятка три повинно вистачити. Ще потрібно,.. - й завагалася. Може, зайти іншим разом, коли цього тут не буде?
- Так що ще? Обіцяю - мовчатиму.
Ну добре.
- Навчальні мечі. П’ять пар.
На обличчі старшого студента змішалися здивування й неприхованне бажання запитати: “Навіщо?”. Усі емоції на поверхні - навіть емпатія не потрібна.
- А в якій школу тренуєшся? - не стримавшись, запитав хлопець.
- Ні в якій. На домашньому навчанні у друга, - чесно зізналася. Бо якщо не відповім, Леорі лусне від цікавості.
Я не вперше купувала навчальні мечі. Попередні ми вранці зламали на тренуванні. Кожен бив що сили.
- Друг, кажеш.
- Так.
- Зачекай трохи, зараз все принесу.