- Добре, - а сама, скориставшись тим, що залишилась на самоті, почала роздивлятися справжні мечі. Вирішувала, який краще підійде Вальдегору. Як тільки зійде останній сніг, ми планували невеличкий похід.
- Для дівчат вони не годяться, - оголосив хлопець, повернувшись із товаром.
- Тож я не для себе обираю.
- Для друга. А собі не хочеш?
- В мене вже є.
- Якось покажеш?
Та хоч зараз.
Легким дотиком руки я витягла один із мечів із браслета. Не знаю, що більше здивувало Леорі - той факт, що меч завжди зі мною, звідки його дістала, чи сам меч.
- Можна я його огляну? - запитав Леорі, вказуючи на клинок.
- Можна, - та поклала зброю на прилавок.
Хеда хвилин п’ять ретельно вивчав меч. Хиба що без лупи.
- Я ніколи не бачив такого металу. Звідки він? Тільки не кажи, що в Доримі кують такі мечі. В житті не повірю. Місто, звичайно, стоїть на перехресті Шляхів, але навряд чи в них є таке у вільному продажу.
Переконав - не скажу. А про Дорим йому, мабуть Віткар розповів. Ці чоловіки пліткують гірше, ніж дівчата.
- А де взяла браслет?
- Він йшов бонусом.
- Бонус за що?
- За .. - та заткнулась. Зрештою, я вирішила не розповсюджувати про те, що я з іншого світу. Ця інформація - лише для друзів. - Звідки, звідки й меч. А взагалі, будеш багато знати, хвіст - облізе.
Від моєї зухвалої відповіді Леорі вибухнув сміхом.
- Добре, що в мене його немає. А можна просто оглянути браслет?
- Вибач, але ні.
- Шкода. Можна буде якось ще подивитися на твій чудо меч?
- При нагоді. А зараз маю йти, - покидавши кінцівки для стріл в мішечок та підхопивши навчальні мечі, поспішили залишити крамницю.
Сніг розтанув. Майже. Ще трохи залишилось на подвір’ях, де ніхто не ходить. Він лежав брудними купами землі й нагадував про зиму та її величність. Але як би пані Зима не затягувала час свого правління - настав момент передати кермо свої наступниці. Та вона уперто не хотіла йти, тому ночами ще трималися заморозки.
Зима в цьому році затяглася неймовірно довго, це викликало у місцевих жителів підозри: мовляв, то потраплянці у цьому винні. Суперечити чи доводити інше не поспішала - хто знає, як ті портали жерців працюють. Може, й дійсно наша поява винна у зміні погоди.
А ще снігу було вдосталь в Лісі - це заважало нашим планам, по його обстеженню.
Дверний дзвін привернув увагу і мою, і пана Пієра.
- Доброго ранку, - привітався чоловік. Гарний, високий, стрункий, широкоплечий. На обличчі легка щетина, а темне волосся трохи скуйовджене. Ідеально підходить для жіночого роману.
- Санрей! Давно вас не було видно! Де були? Чим займались? - власник крамниці був у захваті від відвідувача.
- Був у Мілет-Дуні. Щойно повернувся. Я зі своїми учнями проходили практику. А я дивлюся - у вас цілий квітковий сад. Познайомите?
- Це Ятаар. Віднедавна працює у крамниці на вихідних. А ще - майбутня чаклунка, навчається в школі.
- Дуже приємно познайомитися. Я Санрей Наос. Бойовий маг. А ви вже вирішили, що будете робити по закінченню навчання?
- Так.
- Ким же? Хоча… Зачекайте, дозвольте мені здогадатися. Травник? Ні. Побутовий чи природник? Теж ні. Цілитель? Ні. Тоді я здаюсь.
- Артефактор, - відповіла я чесно. Пан Прієр знав про мої плани, і иаємниці з цього я не робила.
- Сміливо. Дуже сміливо, треба сказати. Можливо, ще сміливіше, ніж коли дівчина мріє стати бойовим магом. Але ми відволіклись. А в мене сьогодні, на жаль, дуже мало часу. Пан Мепркін, я хочу, щоб ви подивилися на кілька артефактів, які я приніс.
- Звичайно. Прошу пройти до майстерні. Ята, крамниця на тобі.
- Я за нею догляну, - запевнила я, намагаючись заспокоїти шалений ритм серця.
Що це зі мною? Чи не намагався пан маг застосувати до мене якусь магію? Але яку - і як їй протистояти?
Впоравшись з собою, я заспокоїлася та почала аналізувати ситуацію. Дар емпатії вказував лише на інтерес - нічого більше. Та все одно щось у ньому мені не подобалося.
І тут згадала. Це з ним, з Наосом, в “Ведмедику” лаявся магістр Ванлір. Ось коли я бачила цього чоловіка та перехопила хвилю неприязні. То, може, це ставлення - не моє, в успадковане від Ванліра?
- Я повернусь дня за два, - чоловіки вийшли з майстерні до крамниці. Разом із цим повернулося відчуття огиди.
- Запевняю, до цього часу все буде готово.
- Чудово. Рад був познайомитися. До побачення.
- До побачення. Приходьте ще, - з чемністю побажала я, як і кожному клієнту.
- Який талановитий маг. Який талановитий. Раніше часто ходив у Вільні Землі на рейди. Зараз оселився й займається приватною практикою. Учнів взяв. До речі - досі не одружений, - нахвалював замовника аретфактор, при цьому хитро підморгував. Мовляв, ти диви який кавалер.