Були деякі з моїх однокурсників хто кидав мене не добрі погляди, називаючи “зубрилкою”. В зайві суперечки не влазила. Нащо воно мені? Адже це не я винна, що їм пів року не вистачило, щоб почати навчатись. Хоча декан натякав на збільшення присутності та уваги - але схоже, це не всім допомогло.
Не чекаючи кінця іспитового тижня, я з аркушем, де було десять заліків, прийшла до деканату, щоб написати заяву про продовження навчання та внести чергову оплату.
- Куди поспішаєш? - запитав декан, застукавши мене за писанням.
Лавер вже давно перейшов на “ти”, начебто ми з ним старі друзі. Я вже звикла, а от пані Рохо, здивовано на нас подивилась.
- Хочу якнайшвидше поїхати до кордону з Диким Лісом. Буду там тренуватись контролювати силу, - чесно відповіла я. Тим паче мені буде з ким тренуватися - Террі значно сильній менталіст, аніж декан.
- Сподіваюсь, ви всі повернетесь цілими та неушкодженими. Не хотілось би втрачати такого талановитого артефактора.
- Звісно. Я ж уже гроші заплатила за наступний семестр. Якщо помру - назад не зможу отримати.
Декан посміхнувся та додав:
- Також благаю: не вбий когось ненавмисно. Контроль, контроль й ще раз контроль.
- Буду прикладати максимум зусиль, - пообіцяла я спині, що майже сховалась за дверима, а сама повернулась до заяви.
***
Відзначати приїзд ельфа та кінець заліків вирішили в “Ложці”. В гуртожитку було замало місця, а у свій дім я ще не готова пускати таку прорву розумних. А компанія зібралась чималенька: тут були й старшокурсниці-цілительки, й дівчата, що мешкали з Уллою в гуртожитку. А також до нас приєднались два місцевих ельфи Юлінар та Сандір, та дінорка Орга Телл, мої однокласники. А ще, порушивши прохання пана декана, серед нас був Вальдегор. Дехто з вампіром познайомились ще на святі квітів та встигли заприятелювати.
А от щодо Террі, то всі з подивом відзначали: який ельф простий у спілкуванні. А друг лише посміхався, та зазначав, що він, по-перше, просто ще молодий, а по-друге інколи тікає з Енаріона, щоб позбутися снобізму.
- Подивись, Ята, яку я знайшов заміну на час твоєї відсутності, - радісно сказав пан Прієр, виштовхнувши Юдіана на перед. - Після того, як познайомитесь, покажи та розповіси хлопцю, де в нас що.
Пан Прієр трохи почувався винним через те, що це саме він познайомив мене з Наосом. А ще більше він корив себе за те, що не розпізнав закляття підкорення.
- Звичайно, - погодилась я, також зрадівши, що артефактор так швидко знайшов мені тимчасову заміну.
Це означало, що відправитись в подорож зможу раніше, аніж планувала. У “Ведмедику” ж мене залюбки замінить Улла - зайвими гроші соліенці не будуть.
- Тільки ми вже знайомі.
- От і добре.
- Отже, з чого почати? - замислилась я. - Давай спочатку зі складу та системи - де що лежить.
Пояснення зайняло майже годину. Хлопець слухав уважно, інколи записував до невеликого блокнота. Потім ми перейшли до каталогу товарів під замовлення.
А вже після обіду разом із Террі пройшлись по крамницях - купівали все необхідне для дослідження Лісу.
Сьогодні був дивовижний день.
Я, Гор та Террі нарешті відправились в дорогу, обравши на цей раз західний напрямок. Прокинувшись іще на світанку, ми зі спокійною душою залишили будинок на Коша й самі спрямували вирушили вглибу. Йти здебільшого довелось пішки, бо залишки дороги, яку нещодавно знайшов вампір, важко було назвати дорогою. Та й коня для Вальдегор не було, а Ернеїл залишився в Енаріоні. Тож уся поклажа була в моєму браслеті, а задоволений Самідір у одобі звичайного вовка, махаючи хвостом, біг попереду.
Спершу вирішили показати руїни Лумінена, які ельф хотів самостійно оглянути.
- Ось тут я спав, - вказавши на спотворені двері, мовив Вальдегор.
Ельф же витягнув невеликий зошит із загостреним олівцем і почав перемальовувати залишки герба, що висів над дверима. Я ж з Гором зайшла всередину. Тут із зими нічого не змінилось - лише павутиння стало більше.
- Нічого не згадуєш? - запитав Атарільдо, приєднавшись до нас.
- На жаль, ні. Похмурий замок, величезна зала з каміном та свічками, підземелля. Але нічого, що стосується цього місця.