- Я мешкаю в цьому лісі не одне сторіччя, а таких відвідувачів ще не бачив. Добре. Залишимо це. То що ви отримали з цієї вашої подорожі? Тільки чесно. Бо інакше не зможу допомогти.
- Ми, начебто, стали імператорами цих земель, - почав ельф.
Я з вампіром на нього витріщились. З якого біса Террі розповідає незнайомцю наші спільні таємниці?
- Твоя подружка ще не вміє читати подумки, тому гнівається, що почав розповідати, - вимовив фот Хейнн. - Але марно хвилюватися: я й так знаю, що трапилось в Гаяв-Токі. Ви випадково пробудили артефакт спадкоємства, та через те, що серед вас був дракон - дракониця - вам дісталось в спадщину покинуті Сім Королівств. А ще, скоріше за все, ви отримали частину ключів. Я правий?
- Так, - підтвердив Вальдегор.
- От бачите - від мене нічого не сховаєш. То що ще ви отримали?
Я замислилась. Окрім того, що вже назвали, більше нічого було сказати.
- Я випадково створив зомбі, - зізнався вампір.
- А я, поки лежав та не рухався, зміг ненадовго перенести свою свідомість до птаха, що сидів на гілці сусіднього дерева. Я до сьогодні вважав, що це мені примарилось.
- Добре. А у вас пані?
- Я змогла телепортуватися. Але це відбулось до того як спрацював артефакт. Більше нічого нового.
- Хм. Дивно. Здібність вже мала б проявити себе.
- Дякую, мені поки й того, що є вистачає. Я ледь із цим пораюсь.
- Для пришвидшення навчання потрібен вчитель.
- Вивчаюсь в школі магії Маг-Рівіка.
- Ви змогли відкрити портал? Так ось звідки потрапили до Лісу, оминувши всі перешкоди. Тоді це місце й справді належить тобі, навіть без жодних ключів. А у вас що?
- Я вивчаюсь в Енаріоні, у свого дядька. Він один з найкращих магів серед ельфів.
- Й як його звати?
- Тіліон Сноходець.
- Непогано. Має впоратись з вашими талантами. Залишились ви, юначе. Й щось мені підказує, що з вами не тільки магічні зміни відбуваються.
- Перші зміни були, коли я тільки спробував краплину крові Яти. Я після цього перестав боятися світла, зміг їсти звичайну їжу, а від крові більше не божеволів. Почав відчувати температуру повітря, чи втомленість.
- Тобто все, що й належить живим?
- Так.
- А от після непрошеного “подарунка” вперше захотілося знову крові.
- Й ви вийшли на полювання.
- Я майже втратив розум та готовий був “з’їсти” своїх друзів.
- Але не зробили цього. Чому?
- Постійно відчував подумки Террі та Яти. Як вони хвилювались, вболівали та готові були ризикнути, тільки б не дати мені перетворитися на чудовисько.
- А зараз подумки чуєте?
- Зараз - ні.
- Радій. У цього нема нічого доброго, - втрутилась я в розмову, згадавши як ледь не збожеволіла від телепатії.
- То телепатією ви володієте? - це вже запитали в мене.
- Так. Але вона спить. І хай поки спить надалі, - запевнила я, даючи зрозуміти, що поки не планую пробуджувати цей дар.
- Хай спить. Дракон, що вміє читати подумки, та керувати ними - одне з загрозливих створінь цього світу. Отже, вчителя в вас немає й в ніякій школі не навчаєтесь. Я вірно зрозумів? - звернувся фот Хейнн до Вальдегора.
- Так.
- Тоді я візьмусь за вас. Досить в Лісі тих потвор, що вже існують. Нових нам не потрібно. Навчання почнемо наступного тижня. Очікую вранці на руїнах Лумінеля в перший день. І не запізнюйтесь, хлопче.
- Не запізнюсь, - пообіцяв Гор.
- Зачекайте, - зупинила я фот Хейнна, коли той вже збирався до Лісу.
- У вас з’явилось до мене питання?
- Так. Чим нам погрожує, це спадкоємство? Що буде, якщо хтось з нас не захоче “вдягати корону”?
- Нічим не загрожує. Я навіть не впевнений, щодо Темної Орди, від якої вам належить врятувати цей світ. Як показала минула війна, кожна зі сторін використовувала темних тварюк. Тож скоріше за все, з цим ви запізнились. Від Орди світ вже врятували.
- От і добре. От і добре, - задоволена повторила я.
Школа, як завжди, зустріла шумом, хоча навчання ще не почалося.
Спочатку зустріла у дворі Олдрі - вона одразу розповіла про шістьох новеньких чужинців. Потім зустріла Соренто - хлопець нагадав про нашу домовленість та що на наступному тижні запросить мене на виставу. В одному з коридорів натрапила на Леорі - той одразу поцікавився, як пройшло літо біля кордону. А ще він засмутився, що не зустрів мене там.
Філла, як завжди знайшла в бібліотеці - хлопець сидів над черговою книгою й нічого не помічав. Аж відволікати зайве не хотілось.
- Я вчора був в деканаті й отримав на тебе розклад, - сказав він й протягнув невеличкий аркуш.
- Нічого не змінилося. Ті ж предмети, в ті ж самі дні.
- А нащо новий графік вигадувати, коли старий справно працює. Ще декана бачив - він просив передати тобі, щоб ти зайшла до нього в кабінет, щойно об’явишся в школі.
- От саме зараз до нього й піду. За розклад - дякую.
- Нема за що, - відповів друг, й знов занурився в читання.
***